Перший рейд
Дмитро Грудина
Пер Ля-шез
Київ: Укртеакіновидав, 1930
PÈRE LA CHAISE.

Після урочистости Пантеону, після розкошів Версалю, взагалі після пишности декорованого на кожнім кроці Парижу, — поряд з Лувром і десятками інших світових збірок різних мистецьких цінностів; поряд з виключної краси Площі Згоди, Олександрівського мосту, Бульонського лісу, Тюльєрійського й Люксембурського садів… Словом, коли на всьому бачиш дбайливе піклування про чистоту, порядок і культурний вигляд…

Коли нарешті під'їздиш до самого цього уславленого кладовища, де поховано сотні тисяч, коли не мільйони люду… Коли бачиш скрізь і всюди запобігливе уважне піклування про ці сотні тисяч могил, що розкинулися на десятки верстов, коли на кожнім кроці, майже біля кожного надгробку, біля кожного пам'ятника виключної пишности й багатства, ти зустрічаєш живі квіти і свіжі вінки, — особливо вражає до болю, до сліз, занехаяна, забута, не прибрана, славна стіна комунарів…

Скромний букет штучних фіялок та напівзів'ялий кущик крихітний, з кількома галузками — місцевої мімози…

Оце всі квіти.

Кілька кущів міртових, уся — зелень.

Коли б не мармурова дошка з написом:

Aux Morts
De la Commune 21–28 Mai 1871

та кілька десятків вінків, посеред яких виділяється два-три, з червоних троянд, важко було б і найти її, цю стіну. Сніг не відметений, з деяких вінків виглядає солома — їх бо мочать дощі, розриває вітер… нікому нема до того діла.

Кажуть, що з того, як ставляться нащадки до своїх предків пізнається культурний рівень людей. Франція за всяку ціну стремить довести всьому світу, що вона — культурна нація. З усіх кінців світу до Парижу приїздить щодня тисячі люду. Багатіїв, звичайно, які залишають щорічно Франції сотні мільйонів франків чистого капіталу.

Для них, цих багатіїв, в Парижі є Пантеон, могила Наполеона, навіть могила „невідомого салдата“ (в пам'ять війни 1914 р.) у самому центрі міста, де щодня свіжі квіти і де горить „невгасимий“ огонь. Кожний, хто проходить повз, мусить зняти капелюха… В самому місті розкидано сотні пам'ятників…

Все ніби говорить за культурність

А от десь там, далеко од аристократичного центру знаменитого кладовища, десь на „задвірках“, бо знаходиться стіна Комунарів… Чи варто її доглядати!.. Хто її буде там дивитися?

Чи варто витрачати гроші хоча б на поганенький ліхтарик, хоч на якісь там квіти, чи вітрини для вінків…

Чи варт хоч поставити якісь дороговкази, бо все ж ходять туди сотні людей на день, ходять і плачуть од такого „культурного“ ставлення республіканської Франції до мучеників комунарів, що пам'ять їхню вшановує щороку не одна сотня мільйонів трудящих всього світу…

Але що ти поробиш з такими звичками „республіканців“? Не полюбляють вони комунарів! Ні живих, ні мертвих…

Тільки… за живими, більш пильний догляд. Андре Марті в особливій пошані і під вельми старанним опікуванням.

 

 

Вклонилися ми світлій пам'яті комунарів. Послали палке привітання ув'язненому Андре Марті…

Сумні вертали із знаменитого кладовища Père La châis'у.