Перший рейд/Ліон. Голодна кухня. „Ще не вмерла“
| ◀ Перший „переход“ і… друга „неув'язка“ | Перший рейд Ліон. Голодна кухня. „Ще не вмерла“ |
Монпельє. Водевіль — „зі співами й танцями“… Донські козаки і „комільфотність“ французьких адміністраторів ▶ |
|
До Ліону потяг прибув о шостій год. ввечері.
Поки розташувалися, пообідали, — час на концерт до великої залі консерваторії.
Між іншим, за обід. В Парижі за два-три дні якось усі умудрилися зазнайомитися з їдальнею торгпредства та ще з якоюсь руською їдальнею, і тому не звернули уваги на французьку кухню. А в Ліоні, як і скрізь по Франції, в кожному ресторані суп, суп… і суп… Та ще горох. Щоправда, після супу й гороху дають і м'ясо, але піди догадайся, що воно тут така мода — обід з чотирьох страв, та тільки ці страви менше за нашого обіду з 2-х страв.
А саме — на перше суп, на друге — горох, на третє — картопля, на четверте — м'ясо, шматок тоненького, худенького як п'ять сантимів, м'яса. Нарешті, на солодке вам подають сир голяндський. А встаєш із-за столу — голодний.
Хлопці категорично не визнавали французької кухні.— Від такої їжі зразу на фальцет перейдеш!..
Ну, та нічого, перед концертом наїдатися не годиться.
Черговий концерт у Ліоні пройшов якнайкраще.
Тут так само, як і в Парижі, чимало українців. Є й „малороси“. Від перших „Думка“, за прикладом паризьких організацій Сугуфу, дістала червоні квіти, що були, поза всяким „етикетом“, подані прилюдно. На естраді дириґентові подав їх не припараджений льокай у рукавичках, а таки справжній робітник. Від других, як воно й водиться, „Думка“ почула вимогу:
— „Ще не вмерла!“…
Численні „біс“ і виключний успіх не лише у руських слухачів, не згадуючи вже за українців, бо й у французів, головне „Колискової“, „Дударика“ й „Щедрика“, довів, що Україна дійсно не вмерла, а живе й пишно буяє… Тільки не та Україна, що про неї марять нікчемні недобитки петлюровсько-гетьманські.
Про це вони могли, правда, довідатись і того вечора, коли скінчився концерт, коли довгі шпалери вдячних слухачів, від дверей театру аж до самого траму, дякували думчан і пропонували своє авто, щоб довезти до готелю.
Радісні вигуки:
— Слава полтавцям!
— Спасибі киянам!
І французьке:
— Tres bien!
„Ошінь харашо!“.. і вигуки:
— Хай живе „Думка“, Радвлада й пролетарське мистецтво.
Одразу ж після концерту довелося їхати до готелю, щоб, відпочивши, на ранок — у дальшу путь.
Тож виходить, що Ліону „як такого“, поза концертовою залею й її вдячними слухачами-робітниками, „Думка“ не бачила. Знаємо тільки, як і ви всі, що в Ліоні багато мануфактурних фабрик, де працює не один десяток тисяч робітників, які виробляють дуже хороший „Ліонський оксамит, шовк та мережево…
Знаємо, що ці робітники, від того, що їм дуже „добре“ живеться… — дуже часто страйкують…
Але й про це ви знаєте…