Перший рейд/Другий концерт. Диспут на тему: „Пан“ чи „Товариш“

Перший рейд
Дмитро Грудина
Другий концерт. Диспут на тему: „Пан“ чи „Товариш“
Київ: Укртеакіновидав, 1930
ДРУГИЙ КОНЦЕРТ.

Диспут на тему: „пан“ чи „товариш?“

Але перший концерт, то не був показ „Думки“ власне, як такої. То був іспит на письменність, на високий хист мистецький, на виключну зорганізованість. Але там ще не було „Думки“ з її українською піснею, з її народніми примітивами, з її найновішими творами. І тому, на другий концерт чекали ще з більшою нетерплячкою, аніж на перший.

Вже 14-го важко було дістати квитка, не зважаючи на те, що ціни були дуже високі, від 15 до 60 франків. Для порівнання, слід зазначити, що „Гранд-Опера“ має ціни від п'яти, навіть, франків.

9 год. вечора.

Сиґнал. Команда Городовенка — і „Думка“ на кону. Знову — громи оплесків, знову — буря овацій… і прохання повторювати майже кожен нумер.

Щоправда, треба відзначити — „Думка“ співала цей концерт з виключним піднесенням. Городовенко був в особливому „ударі“. Так, як виконали Лисенківську „Веснянку“, — думчани й самі кажуть, що рідко виконували. Зрозуміло, що цьому сприяло й загальне піднесення, і настрій, і відповідальність моменту і… виключна акустика залі.

Ах, що то за акустика! Найніжніше pianissimo, найменший відтінок, найтендитніший нюанс — лунали в цій залі, як ніде.

Ну, і успіх цього концерту був теж нечуваний. Тут вважають за не абиякий успіх, коли публіка в залі досидить до кінця. Коли концертант повторить будь-який нумер на „біс“ — то вже щось надзвичайне. А тут, — уявляєте собі? — з 16 нумерів програми — 7 повторювали.

Дійшло до того, що „Думка“ вже сходила з кону, і знов мусіла вертатися. Найбільший успіх припав на долю „Дударика“, „Щедрика“ — Леонтовича, „Колискової“ — Вериківського, „Коляди“ — Козицького, „Ніколетта“ — Равеля (що, між іншим, був на цьому концерті) та „Чорноморця“ — Демуцького.

Чемні французи вітали думчан після кожного нумеру з природнім цій нації темпераментом: раз захопиввся високою мистецькою організацією, вони до кінця підтримували атмосферу „високого тиснення“, вони не припиняли гучних оплесків і гучних — „Браво“.

Не минулося як то водиться, і без „замовлень“.

І, звичайно ж, наші рідні землячки пробували внести момент особистих симпатій, — кожен замовляв на свій смак:

— „Заповіт!“ — чутно з одного боку.

— „Ще не вмерла!“ — розлягається в другому.

— „Зозулю“ — чутно чиєсь аполітичне бажання з третього.

Дуже цікавий діялог відбувся на закінченні програми поміж представниками двох „угруповань“.

— Слава товаришеві Городовенкові! — почувся звідкись згори оксамитовий бас.

— „Не товаришеві, а панові!“ — подав репліку якийсь тенорок з партеру.

— „Це ваша справа“ — відповів в октаву той же бас.

І знову гучні оплески. І знову овації.