Пеани і кпини/Осли-літератори

Пеани і кпини
Іван Манило
Нью-Йорк: Волосожар, 1960
ОСЛИ-ЛІТЕРАТОРИ


Осли хоч вперті і дурні,
Але й вони вже вміють жити…
В одній далекій стороні
(Я не скажу, в якій — ні-ні!)
Осли любили з Музами дружити:
Вони співали про народ,
Про партію й вождя Осляку, —
Від їхніх дитирамбів, од
Темнів, здавалось, небозвод
І дохли птиці з переляку…
Ніхто ж Ослів не заведе
Кудись в незнане… Ось, будь ласка,
Ослиний спів гримить-гуде
Й минають дні, мов дивна казка…
Аж тут притрапилась біда
(Вона не ходить по алеї,
Для неї суша і вода,
Усе однакове для неї):
Вождя Осляку в мавзолеї
Поклали, кажуть — дух спустив…
А як він славно-мудро жив!
Був батьком, сонцем, меценатом!
З співцями й зорями дружив
Й пишався Берією-катом!…

***
Осли-піїти ще живуть,

Їх рев бадьорий, нетривожний, —
Сіяє орденами путь,
І вуха ловлять поклик кожний…
Щасливий той, хто народивсь Ослом, —
Хоч розуму й чорт-ма, зате вухатий, —
Він над Гудсоном і Дніпром
Уміє шкрябати пером
І вміє грошики хапати!!