Ця байка не остання і не перша…
Сиділа якось у болоті Верша…
Чи що зробила славного, чи ні, —
Розприндилась на мілководім дні
Та ще й рибалку кривдить, зневажає…
Адже ж вона — в усьому бо межа є! —
В зеленому й брудному жабуринні,
Де люблять бавитися всякі свині,
Вже наловила золотих в'юнів;
Що гнів її, мовляв, Господній гнів;
Що вже вона не тільки Винниченка,
Обмазала в багнюку й Т. Шевченка…
Що це ж вона, о, Верша криворота,
Забула й стежку в Золоті Ворота!
Недавно я проглянув „Прометея”.
В нім Верша-Косач (тінь від Гемінґвея!)
На всіх багнюку — друзі, що за мить?! —
Почав, як блазень, незугарно лить…
Скажу я Косачеві-посіпаці
(Тут рима добра: в кого ж він на праці?):
Фальшивий голос твій і млявий крок,
Бо плюсклий геній ти і лжепророк!!!
1955.
