оборіг

оборіг

Оборі́г, ро́га, м. Крыша на четырехъ столбахъ, подъ которой складываютъ сѣно или разный хлѣбъ; она опускается по мѣрѣ убыли находящагося подъ ней. Гол. Од. 35. Шух. I. 108. Ой лишу я косу в стозі, граблі в оборозі. Гол. II. 418. Як жито в оборозі, то надія в Бозі. Ном. № 10130. Ходи́ти оборо́га. Святочная игра (на праздникъ Пасхи); въ церковной оградѣ четыре человѣка соединяются внизу, а два стоятъ у нихъ на плечахъ и такъ ходятъ. То же см. Вежа, Дзвіниця. МУЕ. III. 44. Ум. Оборо́жок.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924