„ЯР“.
Пожелание.

С Новым Годом!..
Пусть счастливым и богатым
Будет этот год для вас —
Пусть, как сказочное зелье,
Опьяняет вас веселье
Каждый день и каждый час…

Пусть без штук и без панамы
На руке у вашей дамы
Снова вспыхнет бриллкант.
Пусть в умах царит беспечность,
Пусть живется хорошо!..
Пусть не мажуть дамы губы
И под котиковой шубой
Пусть не млеют у Рушо…
Пусть взбодрит нас Мум Французский —
Встретим Новый Год по-русски,
Как велит нам ритуал…
Пусть всем дышется свободней,
И за счастье новогодний
Подымаю я бокал…

З цього новорічного віршу видно, як мало бажає чорно-жовта еміграція.

Надіймося на Мума й вільніше дихаймо. Не забуваймо про діяманти на руках наших дам, що мусіли вони спродати (о, гірка доле!), та побажаймо, щоби вони не тинялися нафарбовані біля притонів, куди кинула їх тяжка доля…

Тут вся біографія еміграції. Три шари невеличкий верхній, що мав грошики, встиг присмоктатися до німецького капітальця і разом з ним, потроху відновляє свої „збитки“, поповняючи капіталець із того, що часом дає їм европейсько-американський імперіялізм на боротьбу за „велику неділиму“; середній — це той, побажання якого висловлює вірш, — він тепер за все: і в рестораціях за кельнерів, „і до послуг поліції за агентів, за вояжерів, за комісіонерів, він тепер іде на те все, що колись творив, яко ідеолог і керманич та слуга царату, через инших…

Третій шар — це простяки, що потягнулися хвостом за цими двома — світ-за-очі; тепер покаялися і мріють повернутися. Їх душить чуже оточення, їм далекі мрії перших двох шарів — їм однаково — аби дали жити, служити, торгувати, втопитися в науку або робити фізично, як це вони роблять „на чужих“…

Їх завше повно в присінках пашпортового відділу представництва СРСР і консульств…

 
Русский ресторан „Яр“
 
 Ежедневно русская музыка и танцы. 
 

 
Russische Restaurant „Jar“
 
(Alle tage russische Mûsik und Tanz).
 


Перед вами широко розчиняються двері й чемний, стрункий, вже літній красунь, тримаючи однією рукою двері, — другою чемно запрохує до господи, низько вклоняючись… Черкеска від поклону щільніше обтягує стан одвірного, а кубанка трохи зсунута на лоба.

Музики метушаться, нервово хапають інструменти… Циганка танцюристка стає в „па“, вигинаючи свій стан.

Одним словом, Московський „Яр“ 1912 року…

Але… маленьке „але“. Рівниця лише та, що в тім „Ярі“ перед ними розчиняли двері, метушилися музики, циганка ставала до „па“, тепер — вони самі це роблять…

О, хіба не зуміли вони піднести цю галузь на належну височінь?.. Хай знають німці й чужоземці — що „Велика Неділима Росія“ живе, що традиції її не вмерли.

Одначе порожненько в цім „Ярі“, щось мало приваблює він чужоземців. Певне, не можуті врозуміти дивних традицій „Великої Неділимої“… А може сором і їх бере (ой лишечко), мати льокайські послуги тих, з ким не так давно разом ділили здобич, разом гуляли в „Ярах“, разом здобували „прибутки“, катували „чернь“.

Ось тому „чужоземці“ свого фатерлянду й инших дружніх за Давсом країн краще підуть в

Русско-немњцкий ресторан
Deutsch-Russische Restaurant

де господар і служки — німці, де не стріваються вони в льокаями, своїми „вчорашніми“ приятелями, де краще на вчорашніх приятелів дивитися а-за столика в штучному присмерку кабінок, як вони триндикають на балабайках, вибрязкують на бубнах, витріскують „на ларьках“, старано, зухвало до хрипу виспівують „національні“ веселі пісні та вихрясто, як колишні їхні — „Ваньки й Таньки“ двораки або „по заказу“ в „Ярах“, „Медведях“ — цигани витинали до нестями „Тріпака“…

Краще їм непомітно через служку подати „на чай“ за „увеселение“, аніж почувати їх кожну мить біля себе.

І сюди, повеселитися, подивитися на колишніх „людей“, князьків, княгинь — людей з великого панства — ідуть фатерляндці й давесовці.

„Скачи, враже, як пан каже!“ Тільки паном тут лишилися вчорашні приятелі, а вони скачуть…