Нотатки мандрівника/На Гамбург
| ◀ „Яр“ | Нотатки мандрівника На Гамбург |
Замуровані люди ▶ |
|
Таксомотор, чемно гойдаючи своїми німецькими ресорами (бідний Форд!), за кілька хвилин — домчить до вокзалу. Звичайно, шофер, за „німецькою“ звичкою ретельности, зробить пару зайвих кварталів, щоби більше підігнати плату, бо-ж приїжджі не знають шляху навпростець, а коли знають, так можна-ж відповісти, що „там сьогодні не можна їхати — заборонено“, а коли заборонено, це-ж по-німецьки — не аби-що! Чому заборонено — це не його справа. Далі хутенько мотне таксу, щоб непомітно побачити, скільки „натаксомоторило“ й скаже — сім марок, не забувши додати в це число пару марок од себе. Ваш німецький приятель купує квитки, а ви з земляком стережете речі та чекаєте разом ще одного земляка, що на „хвилинку“ одбився поголитися, там йому сказали поспішати нічого, бо потяг піде на Гамбург не о 9½ а о 10½, і таким чином він спізняється і лишається до другого дня…
Нарешті, квитки є, ви нервуєтеся за третього, йдете шукати до буфету, а щоби не було нечемно, замовляєте кухоль пива й хоч воно вам не до смаку, ви платите належні 20 пфенігів і 10 „на чай“, бо инакше не можна, — цього вимагають етичні правила користання чужою працею… Нарешті, за дві хвилини сідаєте в потяг, і він мчить вас в напрямку Гамбурга. Правда, що в вагоні душно стає — від опалення та тютюну й ви мусите відчинити вікно, инакше досконалі надвіконні вентилятори не помагають. Проте, ви не сидите, як мумія, бо вузенькі вагонові ослінчики муляють своїми смужками і ви крутитеся, мов в'юн, а від сусідів, що щільно притислися до вас, вам стає знову гаряче… Що так тісно — то пусте, так заведено — третина метра на душу… а що сядуть коло вас сусіди, які мають трохи більше, ніж третину метра, так хіба кондуктор винен? Адже він мусить за правилами посадовити на ослінець чотирьох, тоді він спокійний, бо на дверях коридору у нього буде заповнено всі номерки… Що згодом вас по голові торохне валіза з полиці, — хто-ж тому винен — не треба всім пасажирам мати валізки теж довші, як триста тридцять сантиметрів і ширші як двадцять… тоді-б вони лежали рядочком і як-раз у сіточці, а не одна на одній; не випиралися б з вузенької полиці й не злітали-б вам на голову… Хто винен, що самі порушуєте порядки, заведені німецькою залізницею…
В такому веселому стані ви й не побачите, як промайне годин вісім, і ви опинитеся в Гамбурзі. Правда, спочатку ваші коліна, що цілий час були зігнуті під кутом в 45°, одмовляться розігнутися — але то-ж дурниця. Зробіть швиденько масаж, тріпоніть де-кілька разів і все минеться. Тоді ви вистрибнете з вагону прожогом як задьористе теля.
Поспішаєте до виходу. Але мимоволі стовпом спиняєтеся: ставите на асфальт валізу, бо перед вами напис „Halt!“. Звикнувши коритись написам, ви навіть забуваєте, що инші пасажири не спиняються і йдуть собі. Вас доганяє приятель і запитує, чому спинилися — й коли киваєте на напис, а він додає, що то-ж, мовляв, для паровоза, — ви дійсно читаєте, що нижче великих літер дрібно таки написано: „паровозе, стій“. Тоді ви домірковуєтеся, що вам певне замакітрилось, а щоб сховати свою наївність — весело регочете немов-би з напису „паровозе спинись!“ — мовляв, хіба-ж паровіз уміє читати… й весело простуєте далі. Здаєте валізу в „річову сторожку“ й доброзичливо настроєні виходите на вулицю. Але пригадуєте, як вашим кишкам доведеться бовтатись у трамваї, та як ваші мозолі будуть плакати, а ґудзики одлітати, коли будете „висідати“, — і вам стає знову сумно. Та настрій у вас знову міняється, бо ви бачите, як шестеро струнких поліціянтів чи жандармів ведуть під ручку двох людей в робочих блузах. Вам стає приємно… От, мовляв, як чемно поводяться з нашим братом — „під ручку“ ведуть і така почесна охорона!.. Ви забуваєте й за кишки, й за мозолі, та ґудзики й простуєте до трамваю.
Вам напевне кортить побути серед таких, як ото повели, а може через якусь годину так само поведуть…