Нотатки мандрівника/„Клярте“

„КЛЯРТЕ“.

Як характерне явище для французьких умов лише організація „Клярте“ заслуговує уваги, щоб спинитися на її історії. Це характеризує і взагалі історію розвитку пролетарської літератури у Франції поруч з розвитком комуністичного руху.

Шляхи цього літературного об'єднання мають у своєму минулому такі зигзаги і такі криві, що потребують вивчення тих громадських взаємовідносин, на грунті яких виникла й росла ця організація.

З часів минулого століття, коли почався великий розвиток промисловости і, таким чином, кришталізування пролетаріяту; з часів, коли цей пролетаріят хотів узяти до своїх рук владу і героїчно боронив Паризьку Комуну; з часів, коли десятки тисяч комунарів було винищено, — в силу різних обставин розквітнув реформізм. Буржуазія зуміла завести „демократизм“, а буржуазні ідеологи, та частково й реформісти, допомогли цей „демократизм“ прищепити масам.

Цей „демократизм“, так завзято оспіваний разом з буржуазією — соціялістами II Інтернаціоналу — допоміг в часи виникнення імперіялістичної війни запалити до бою й демократію Франції.

Але війна, як така, дала добру науку. Соціялістів II Інтернаціоналу було вщерть дискредитовано. Серед „демократії“ настало розчарування.

Коли-ж виникла революція в Росії, а опісля Жовтнева Революція, гадалось, що й Франція зробить те саме.

Стихійні виступи почалися вже на фронті, де після невдалого, безглуздого наступу кільканадцять полків вчинили бунт і пішли геть назад з фронту (те саме зробила й одна російська бригада, що була в складі французької армії). Одначе, тил був не підготовний, і жандармерія швидко впоралася з бунтівниками. Кілька тисяч було вислано до Алжиру і, таким чином, початок стихійної революції було задушено.

В той час друковане слово соціялістів II Інтернаціоналу вже не мало впливу, а самі події, що насувалися, потребували чогось иншого.

Окремі одиниці буржуазного походження чи ідеології, що побували на фронтах і на власній шкурі зазнали, що воно таке „демократичне“ змагання — також повстали проти війни. Одначе, все це виникло самотужки без будь-якої організації.

Тоді Раймонд Лефевр кинув гасло створення організації „Арака“ (спілки колишніх військових) та їх органу — газети „Клярте“.

Найлівіші в соціялістів того часу, як Ваян Кутюрьє, Жорж Бруєр, Анрі Барбюс приєдналися до його заклику, й ця невеличка група взялась до заснування „Арак'а“ організації колишніх військових та їхньої газети „Клярте“. Коли звернути увагу на те, що в ті часи був „демократичний“ та „соціялістичний“ вплив — то це вже був „бунт“ колишніх військових. Таким чином виникла газета „Клярте“ („Світло“).

Часи 1917-1919 років для лівих груп французького громадянства й соціялістичної партії позначилися психологічним роздоріжжям. Протягом цих років „Клярте“ розвинуло велику діяльність. Скрізь засновуються групи „Арак“ і „Клярте“. Активні сили „Клярте“ концентруються біля масової роботи в „Арак“.

Гадалося, що через неї можна буде підготувати перший етап революції. В цей час до активної роботи в „Клярте“ пристають нові інтелектуальні сили молоди з буржуазії, що в наслідок війни пірвали з своєю класою і стали на шлях соціяльної революції — як Берньє, Фур'є й инші.

Одначе, специфічний французький демократичний соціялізм не дає далі розвинутись подіям у тому-ж напрямку, хоча в самій соціялістичній партії вже й наростає нахил у бік комуністичних доктрин, класової активної боротьби.

До „Клярте“ за період з 1919 року прилипає що раз більше соціялістичних одиниць, що були захоплені новими ідеями, новою течією. І в той час, як активніші товариші — вже комуністи, ведуть безпосередню роботу в масах „Арак“, — „Клярте“ поволі переходить до рук тих нових сил, що прибули за останній час. Таким чином, з 1919 року лінія „Клярте“ починає викривлюватися й навіть набирати протиреволюційного напрямку. З органу, який народився для класового освідомлення мас, для пропагування соціяльної революції, нові керовники, вже створили цілком протилежний часопис. На ті часи він мав такий склад: Ляцко, Цвейг, Дюамель, Мурель (англієць), Скуд (бельгієць), Сіріль, Тольст, Колен, Анатоль Франс, Ромен Ролан.

Як видно, склад найрізноманітніший — від художника слова, що прийняв революцію, як неминучість, — до публіциста, що йде реакційними шляхами й навпаки.

Цей склад „Клярте“ в своєму коаліційному угодовстві називав „Клярте“ органом „інтернаціональної думки“ (т.т. — органом балаканини різнокласових інтелігентських елементів).

Нове „Клярте“ вже пропонує банкет на честь Вільсона, а один реакціонер, Шарль Рішель, пропонує кляртовцям тисячу франків і помешкання, аби вони не згадували добрим словом „бандитів“ Леніна і Троцького… Поволі „Клярте“ починає звертати на себе не аби яку увагу всіх реакційних елементів, що намагаються зовсім його перетворити на свій орган.

Тому не дивно, що скрізь у Франції й навіть в Америці, Бельгії то-що починають органівовувати групи „Клярте“ аналогічного напрямку (інтернаціональної всекласової думки)… Одна з цих груп ставить у себе таку доповідь: „Пітагор, як Кляртист“… „Клярте“ стає збіговиськом найрізноманітнішого елементу — від люмпен-анархіста-поєта до бульварного письменника-буржуа й фігляра.

Тоді старі кляртовці повертаються назад до роботи в „Клярте“ й починають боротьбу в середині організації.

1920-1921 р.р. минають у цій боротьбі. Перед навалою невеликої упертої групи старих кляртовців з „Клярте“ починають втікати ворожі елементи.

В 1920 році гине Лефевр, і старі кляртовці тратять в його особі свого ватажка й ідеолога.

Не забудьмо, що в ті часи революційно-творча Франція, як і активно-революційні сили не мали ні звідки жодної підтримки й ідеологічного керування. Тому не диво, що серед більшости ворожого елементу нової формації де-який час старі кляртовці тупцяють на місці. Існування Радянської країни дає їм нових сил, принаймні в своїм органі „Клярте“ вони інформують про хід Пролетарської Революції.

В 1921 році викидаються останні „нової формації кляртисти“ й кілька „старих“ кляртівців беруть „Клярте“ до своїх рук.

З того часу почався новий період, період відродження напрямку „Клярте“, ліквідації „пітагорових кляртистів“ та зарекомендованої за роки 1917-1919 опінії.

Кілька осіб (Кутюр'є, Фур'є, Барбюс, Мадлен Маркс, Донзел) цілковито віддають себе справі „Клярте“. Відтепер „Клярте“ змінюють з тижневика на двохтижневий журнал. В листопаді 1922 року В. І. Ленін шле кляртівцям листа, і в нім коротко пояснює конечну потребу боротьби й ті завдання, що стоять перед революційним пролетаріятом.

Це дає кляртівцям нових сил і вони починають боротьбу проти „соціялістичного французького духу, щоб перевести Ленінову лінію в складних фантастично дивних французьких обставинах.

У Франції, де відбувається диференціяція, де демократизм переплутався з соціялізмом, марксизмом та чисто буржуазними ідеологіями, що труять мозок суспільства — в цих обставинах надзвичайно цінно мати корективи чи міцну ідеологічну лінію, щоб іти нею наміченим шляхом. Тому й коротенький лист Леніна дав напрямок їхній роботі на довгий час.