Нотатки мандрівника/„Армія порятунку“

Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
„Армія порятунку“
Книгоспілка, 1929
„АРМІЯ ПОРЯТУНКУ“.

Ви хочете знати, що таке „Американська армія порятунку“? Звичайно, рятувати людину може тільки та країна, що в свій час рятувала цілі нації. Хіба не Америка врятувала Чехію? Хіба-ж не вона врятувала Філіпінців, Гавайців, etc.?!

Ось дивіться!

Невеличкий загін душ двадцять чвакає бруком. Спереду кілька музик в американськім військовім одязі, а за ними кільканадцять душ цивільних каптанчиків. Ви бачите з їх вигляду, що це люди, яким треба, аж кричить, ті десять корон, що одержить кожен з них за участь у поході…

Загін ведуть: обермайстер у військовім і ватажок армії з виглядом мумії і очима напівбожевільного фанатика… одним словом індивід місіонера з п'єси „Седі“… Але „армія“ вже на майдані, вона вже спинилася, утворила коло, музика завила жахливою мелодією. Обермайстер розкладає стілець і за хвилинку над головами „армії“ вже випросталась постава „мумії“. Гнилий рот випльовує патетичні англійською мовою слівця, а коли він часом передихує, обермайстер урочисто перекладає їх на зрозумілу чехам мову; а музика підхоплює їх своїми „мажорними“ звуками, такими мелодійними, ніби це концерт верблюдів, осляче скіглення, собаче виття й кішаче нявкання, навпридачу з барабаном, що гупає, як той прач на річці…

Не диво, що біля такої „вистави“ поволі збирається публіка, вільна від праці, публіка, якій однаково, де згаяти час. Такі видовища особливо приваблюють „фацетів“, що протиснувшись у натовп, непомітно для стороннього ока, „переморгуються“ один з другим краєчками губ та ледве помітним кивком голови, ніби кажучи:

— Почекай-но, не поспішай з кешенями… хай більше люду набереться…

Але ось ззаду натовпу спинилося кілька молодих дівчат. Їм весело. Вони пирскають і дражливо гукають в такт патетичної промови обермайстра.

Їх веселе пустування захоплює глядачів… Чується безпричинний регіт… До реплік дівчат хтось кинув гостре слівце, стає весело…

— Ото-б посадити його на димар нашого заводу. А в оту зелену мумію встромити дудочку та надути… чудовий балон для зельтерської вийшов-би…

— „Вони спасуть ціле людство?“ Чи ти ба!

Публіка потроху рухає плечима… Де-хто плюнув на бік, зневажливо кивнувши очима на обермайстра. Натовп потроху розходиться.

Комсомолки раптом замовкли і над натовпом залунало їх дружнє:

— Ду-ри-сві-ти! — Гримнувши це, вони теж посунули геть…

Їх здвінкі голоси пронизали натовп, публіка, що певне й сама не розуміла, чого вона стоїть, засоромлена, почала хутко розходитися…

Ватажок безтямно повів навкруги телячим поглядом, а обермайстер, бачучи халепу, моргнув до музики… „грай, мовляв, визволяй“…

А насупроти автомат-їдальня. Спорожнюються крутілки з бутербродами, пирскає в шклянки пиво, гарячі ковбаски хутко зникають у пельках їдців.

Проте на столиках лишаються шкурки од ковбас, шматочки хліба, кістки, обгризені головки риби, а на споді шклянок краплинки пива.

Кілька людей непомітно для похапливих їдців — згрібають недогризки, зливають рештки пива докупи й притиснувши обличчя в куточок, щось ворожать над тією поживою…

Де-ж армія рятунку? Адже то голодні батьки сімей, — щоб не подохнути з голоду, їдять ті недогризки — шкурки од ковбас, кістки од риби, обережно загортаючи кращі" шматочки в папірець… додому, для діток… для сім'ї.

Ці здорові люди не мають роботи.