Нотатки мандрівника/Художник Гросс
| ◀ Повії | Нотатки мандрівника Художник Гросс |
Зустріч ▶ |
|
— Нашу техніку та художність творів буржуазія визнає за найдосконалішу серед сучасної Европи. Проте нам не можна попасти ні до музеїв, ні до виставок, що влаштовують урядові органи. Але ми маємо авдиторію серед робітництва. Я особисто не вибираюся із штрафів і конфіскацій за „образу нації“, „парламенту“, за антимораль і т. и. Але це роботи не спиняє. Нас любить робітництво, для нього ми живемо. Ми навіть не зачіпаємо уряду і всього того зогнилого „народу“ — перекупців, спекулянтів і фабрикантів, що керують сучасною Німеччиною, яка котиться до монархії. Ми тільки влучно їх змальовуємо для робітничих мас… ми відбиваємо пензлем ті умовини, що серед них живе робітництво. Адже кожен може бачити це навкруги. Чому не можна це передавати на малюнках!
Тов. Гросс усміхнувся.
— Ось маєте, — лагідно провадив він далі: — раз, два, три альбоми… дев'ять, десять… сорок малюнків, що конфіскував уряд.
— Проте, хіба цим спиниш хід подій?
Вже сьома година, треба поспішати на демонстрацію. Сьогодні-ж робітництво зустрічає випущеного з тюрми їхнього поета.
Ми теж поспішали. Ще по чашці чаю, — і гайда.
Євген хекає й одкашлюється, одкладаючи на бік альбом.
Валер чмихає носом і нервово одкидає вилами пальців волосся на голові, що пасмами лізе з лоба.
А Павло, пальчиками тендітно поправляє пенсне, що чомусь в час розмови зсовується з носа.
Чудасія! Все нервуються!