ЛІБКНЕХТИ.
Карл Лібкнехт був не тільки відважний революціонер-політик і стратег робітничої класи: це була універсальна людина, марксист, історик і знавець мистецтва майже всіх культур. Він вивчав їх, накидаючи безліч критичних нотаток; він слідкував за всіма літературами, намагаючись читати їх в оригіналах. Він вивчав мови із словниками, здолав філософсько-літературні труднощі. В одному листі до сина, листі, що ще не увійшов в друковані збірки, К. Лібкнехт пише йому про одну із стародавніх книжок, яку, на запит сина, радить йому прочитати, даючи їй основну критичну оцінку, що її треба не забувати читаючи.

Велику залю обставлено з усіх боків шахвами, що набиті книжками не лише всіх соціяльно-економічних та філософських наук, а й світової художньої літератури.

Немає їхнього господаря…

В покоях Лібкнехта тихо вдень і вночі. Дружина його, донька й мати, постійні мешканці господи, рідко всміхаються. Тут панує якась горда тиша. Гості теж мимохіть проймаються цим оточенням смутної пошани. Тихо. Болісно.

Багато матеріялів зібрано і зложено дружиною К. Лібкнехта, Софією Лібкнехт, велику силу матеріялів ще не розібрано, не зредаговано… Багато часу треба, щоб виготувати їх до друку.

Карл Лібкнехт більшість матеріялів накидав на малесеньких-малесеньких папірцях дрібним-дрібним письмом. Треба багато часу, щоб їх підібрати, прилагодити, над чим безперестанку й працює Софія Лібкнехт. Час на це вона уриває по-між службою й родинними турботами.

Великий смуток опанував цими трьома жіночими істотами, повними любови і ласки.

Далекі від обивательського животіння „нормального“ громадянина, завше одні, бо звикли до арештів Карла Лібнехта, й нарешті: покинуті ним, — сумні… А він лежить там на кладовищі, мертвий, хоч дух його й живе серед мільйонів трудящих Німеччини.