На крилах пісень
Леся Українка
Співець
• Інші версії цієї роботи див. Співець Львів: Товариство ім. Шевченка, 1892
Співець.

Пи́шно займа́лись багря́ниї зо́рі
 Коли́сь на весні.
Любо лили́ся в пташи́ному хо́рі
 Пісні́ голосні.

Грала промінням, ясни́м самовітом
 Пора́ння роса.
І усміхалась весня́ним привітом
 Натури краса.

Гордо палала троя́нда роскішна,
 Найкраща з квіто́к, —
Ба́рвою й па́хом вродли́виця пи́шна
 Краси́ла садок.

А соловейко троянді вродливій
 Так любо співав,
Голосом ди́вним співе́ць чарівли́вий
 Садки́ розвивав.

Слав до вечірньої зо́рі прощання,
 Що гасла в горі,
Ще ж голосніше співав на віта́ння,
 Пора́нній зорі́....

Вже пролетів, немов пташка зальо́тна,
 Весня́ний той час,
Осінь холодная, осінь вільготна
 Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, —
 Година сумна́;
Місяць холоднеє ки́да проміння;
 Здалека луна́'


Пу́гача віщого крик — гук єдиний.
 Діброва німа.
Деж соловейко? деж спів соловьїний?
 Ох деж він? — нема!

В ви́рій поли́нув, де вічная ве́сна,
 Натхне́нний співець.
Вічно красує там рожа чудесна,
 Там те́плий вітре́ць.

Глухо і смутно кругом на просторі.
 Мій гаю сумни́й!
Кинув співець тебе в тузі та в горі,
 Тебе́ й край рідни́й.

Ти́ша така тепер всюди панує.
 Лиш в листі сухім
Вітер зітха', мов дріада сумує,
 Із жа́лем глухи́м.

Чом я не маю огнистого слова,
 Палко́го, чому?
Може б та щира, гарячая мова
 Зломила зіму!

І розлягалась би завжді по гаю
 Ясна́-голосна́
Пісня, — й розквітла б у рідному краю
 Нова́я весна́.

Та хоч би й крила мені соловьїні,
 І воля своя, —
Я б не лиши́ла тебе в самоти́ні,
 Країно моя!