5
Негода.
В темний вечер сижу я в хатині,
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Бється хвиля, як в лютому горі.
Там на березі мріє кілка́ми
Мо́рський чо́вен розбитий, нужденний,
Наче звір, що в пустині піска́ми
Його вихорь засипав південний.
Мов у неба ратунку благають
Ті останки сумні́, нещасливі,
А з туману на них набігають
Грізні, люті вали́ білогриві.
Вдарить вал і гукне́, мов з гармати,
Скрізь по бе́резі гук залунає;
Хоче море човна розламати,
Трощить, ломить, піском засипає.
Сильне море! нащо стілько сили?
Тілько стогін відповідь на неї.
Краще-б хвилі вже разом покрили
Тую здобич потуги твоєї.
Коли ж треба тобі, сильне море,
Десь подіть свою силу напрасну, —
Обернись на се поле просторе,
Затопи сю країну нещасну!
Як розбитий чове́н безталанний
Серед жовтих пісків погибає,
Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає.
Наче кінь степови́й, вільний, дикий,
Що в пісках у пустині вмірає:
Захопив його вихорь великий,
Кінь упав і в знесиллі конає.
В ньому серце живеє ще бьється,
В ньому кров не застигла живая,
А над ним вже кружляє та вьється
Птаства хижого чорная зграя;
Рвуть, хапають, їдять та шматують
При наже́рнім та лютім ячанні,
І крівавеє тіло батують,
Що тремтить при останнім сконанні.
Сильне море! зберися на силі!
Ти поту́жне нема тобі впину, —
Розжени свої буйнії хвилї,
Затопи сю нещасну країну!
Евпаторія.
|
