Наші визначні жінки/Грицько Григоренко
| ◀ Дніпрова Чайка | Наші визначні жінки Грицько Григоренко |
Христя Алчевська ▶ |
|
Під цим псевдонімом виступала в українській літературі в кінці XIX і початку XX Олександра Косачева — письменниця немалого таланту, з ориґінальним, чисто песимістичнім освітленням народнього життя. Серед українських народників тої епохи вона виділяється своїм правдивим, реальним малюнком народнього життя, без його ідеалізації. Але читаючи сумні оповідання Грицька Григоренка, ви почуваєте, як йому болить та жорстока правда, що її він малює, від якої не дозволяє собі на крок відійти і яку він так хотів би розвіяти ясним промінням ласки й освіти. Ця скромна в свойому житті письменниця виступає в нашій літературі, як визначна сила.
Олександра Косачева, донька учителя Судовщикова, народилася в 1867 р. в м. Макарієві, Костромської губ. Особа її батька дуже симпатично освітлена Драгомановим у свойому короткому нарисі „Два Учителі“. Він учителював у Київському Інституті й був у близьких відносинах, як із Драгомановим, так і взагалі з київськими українцями. За свої добрі стосунки з молоддю й за симпатії до революційних подій у Київськім Університеті[2] він був висланий з Києва до Макарієва, де й помер. Він навіть деякий час був членом Української Громади, брався написати українську граматику. Оженився ще в Києві з одною зі своїх учениць п. Хайнацькою.
По його смерті брат пані Судовщикової приїхав (в 1868 році), забрав вдову й малу дитину і оселив їх у родині Драгоманів. Молода вдова з усіх сил боролася із злиднями, давала лекції, вступила виховницею до дітей відомого українця Беренштама; літом виїздила з дочкою на хутір Косачів, то на Полтавщину, то в їхній маєток на Волинь.
Потроху виростала маленька Олеся; скінчила гімназію в Києві; далі вступила на вищі курси й тісно приятелювала з групою молоді навколо Лесі Українки.
В 90-х р. поселилися вони з мамою на хуторі на Полтавщині, і тут почалось її безпосереднє обсервування народніх типів і народнього життя, але воно скоро перервалося. Олеся вийшла заміж за сина Олени Пчілки Михайла Косача й поїхала з ним в Дорпат, де її чоловік закінчував університет. По скінченні університету Косач залишився працювати там же — при фізико-математичному факультеті. Тут у Дорпаті вийшла перша збірка кількох оповідань Грицька Григоренка: „Наші люди на селі“.
В 1901 р. Михайло Косач умер у Харкові від дезинтерії, і його жінка залишається з дитиною без усяких засобів до життя. Починається енергійна боротьба за існування. О. Косачева вступає на київські курси на правничий факультет, кінчає їх і одержує при суді якусь платну працю; але вона настільки не подобається їй, що покидає її, переїздить до Гадяча, де її доня вже кінчила гімназію, та змагається домашнім учителюванням та літературною працею заробляти Пише в київськім часописі „Рада“, в „Рідному Краю“, „Літературно Науковому Вістнику“, в „Молодій Україні“. Потім знову вертається до Києва й нарешті оселюється разом з Оленою Пчілкою в Могилеві на Поділлі., Живе дрібними заробітками, здоровля підупадає і після двох операцій 22 квітня 1924 р. талановита письменниця померла — закінчила свою тяжку боротьбу за своє й донине життя.
Видавництво „Рух“ у Харкові в 1930 р. видало два томи творів Грицька Григоренка з біографією автора й критичною оцінкою її творів. Перші оповідання О. Косачевої не були ласкаво вітані в українській тогочасній критиці. Гостро виступив Грінченко проти песимізму автора, наче справді усе на селі негарне. Єфремов також висловився, що автор „не всю правду“ каже, бо показує лише темні фарби народнього життя, але дає цікавий матеріял для психольоґії тогочасного селянина, а особливо селянки.
На ці завваження відповіла сама Григоренко: „Годі, каже вона, не хочу я так писати, як колись писали, як скрізь пишуть. Я буду підстерегати саме життя, одрізувати від нього живі, тремтячі скибки, записувати те протокольно в свій альбом і більш нічого. І напружаться листочки того альбому і заворушаться й оживуть, наллється живою кровю кожна літера і будуть вони жити, сміятись, плакати. І це буде саме життя, пасмами, не все однаково барвисте, чи однакове чорне“.
От як розуміла Олександра Косачева літературний реалізм, наближаючись в своїх творах скоріше до Стефаника, аніж до Нечуя-Левицького. В 90 роки, коли більш усього писала О. Косач, на Україні саме розвивався капіталізм і завжди звязаний з ним пролєтаріят не лише по містах, а й по селах. І в літературі в той час боролися дві течії: стара народницька й модерний імпресіонізм, представник якого, Вороний, закликав її до співробітництва.
Усю творчість Григоренка можна поділити на 2 групи — на оповідання етноґрафічно-побутові, в яких вона малює село тогочасне, на роздоріжжі і економічному і моральному, і друга менша частина — то оповідання з життя української інтеліґенції, в яких відбиваються модерні впливи (психольоґічний індивідуалізм), шукання краси в житті. Але це випадкові малюнки, епізоди. З них один з найкращих „Eccohomo“,де малюється байдужість „чистої публіки“ в вагоні, куди вліз жебрак-каліка.
Головна сила Григоренка — то психольоґія села, земля і праця коло неї, злидні, темрява, моральний занепад, які доводять до розпуки, до божевілля, до взаїмної ненависти. Мати клене дітей, сини обманюють батьків, в родинах одні одних поїдом поїдають. І рветься яка молода жінка до волі, рада всякими шляхами визволитися з тих цупких обіймів понадсильної праці, невідрадної жорстокости. Як каже героїня в оповіданні „Хівря язиката“: „Понаводять тих дітей, аж світ для них малий стане, а хліба не напахають так, щоб кожній дитині хоч по шматочку кожний день впало; стіни в хаті не розіпруть, щоб кожному свій куточок був, тісно, гидко, сварка, бійка, вбого, а живуть! Якби не вмирали ті діти, той світ для них малий здався; тепер на душу іншому піваршина випадає, а тоді вже що було б“?
Григоренко дає цілу галєрію психольоґічних портретів селян і селянок, дуже цікавих по своїй ріжноманітності. Є між ними індивідуалісти, є протестанти, є й до всього байдужі; є естети, життєрадісні, готові й серед тяжких обставин життя знайти красу і радість; є фарисеї, що Богом торгують; є й гуманісти, що раді всім допомогти. Знає Григоренко добре наш селянський люд, добре описує масові сцени (в шинку), саме село, інколи дає гарні описи природи[3], передає гарно й мову дієвих осіб з їх характеристичними особистими відмінами
Є в Григоренка незначні дефекти — деяка одноманітність оповідання, іноді занадто довгі словесні, а не образові характеристики героїв. Але глибокі психольоґічні аналізи ріжних типів, правдивий малюнок тяжких умовин життя на селі дають велику цінність оповіданням Григоренка. Якщо вони пересякнені песимізмом, якщо вони обарвлені виключно темними кольорами, то це поясняється тим, що їй доводилось спостерігати такі факти, такі саме типи, а вірна „свойому літературному часові“ Косачева могла писати лише правду, нічого не ідеалізуючи, не додаючи субєктивного освітлення.
Особливо сильно вимальовані в неї жінки селянки з їх мужньою боротьбою за життя, — і за своє власне, і за дітей і ці постаті остільки психольоґічно правдиві, що чимало літ перевернеться, чимало зміниться ґенерацій і на селі хоч які перейдуть зміни, а типи Григоренка не втратять своєї правди.
——————
- ↑ Гляди світлину на стор. 44.
- ↑ На нього донесли, що він на з'їзді учителів промовляв проти уряду.
- ↑ Див. оповідання „Хівря язиката”: „А ніч яка ясна! Хівря стала коло тинка, місяць розливав своє біле світло по землі, як молоко по долівці. Були хмарки тільки маленькі, як білі троянди, не закривали місяця, бо й самі тоненькі, що крізь них дивитись можна, а зірок повисипалося стільки, як часом волошок у полі й мигтіли вони, наче очиці чи плачучи, чи сміючись. Де-не-де біліло вишення своїм цвітом, як шита лиштва на білій сорочці a вітрець розносив його дух далеко, далеко. Ось соловейко десь близенько завів щебетання, як срібло лічить, як намісто ниже одно до одного. Як хороше, як тепло, немов дитинка до грудей пригорнулася“.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).