Національний колір України

by Василь Різниченко

Національний колір України Василь Різниченко Звенигородка: Друк. Х.-Л. Улицького, 1917

Вас. Різниченко

---

 

Національний колір

УКРАЇНИ.

(Жовто-блакітна барва).

Виданє 3-є

---

---

1917 р.

Вас. Різниченко

---

 

Національний колір

УКРАЇНИ.

(Жовто-блакітна барва).

Виданє 3-є

---

---

1917 р.

ЗВЕНИГОРОДКА,
Друкарня Ш. Фридмана п/у М. Крейница — 429
1917 року.

Нарис сей був написаний нами ще в перші дні революциї під вражінєм украінських маніфестаций 16 і 19 березня с. р. для однієі з українських часописів; випущений в травні і серпні першим і другим виданєм в виді окремої брошури, він на протязі кількох тижнів розійшовсь геть увесь.

Випускаємо його тепер третім виданєм.

Вас. Р.

1917 р., VII, 12.

I.

Національний колір України.

В справі украінських національних емблємів.

(З приводу українських манїфестаций в Киіві 16 і 19 берез. с. р.).

Величню і, разом з тим, грандіозну картину уявляли з себе вічнопамятні, ніколи незабутні дні 16 і 19 березня 1917 р. в Киіві. Мозок одмовляв ся воспринимати, серце одмовляло ся йняти віри у все те, що відбувало ся, не хотіло ся вірити, що те, що робилось — робилось на яву, а не було плодом наболілоі украінськоі фантазиі, ефемериєю, прекрасною мрією, солодким сном украінськоі втомленоі голови… Море голів навкруги памятника Богдана, десятки тисяч украінських емблєм, сотні украінських прапорів, знамен, національні украінські війська, вільна рідна мова — видовище справді надзвичайне і імпонуюче!… 200 років мури Киіва не бачили нічого подібного.

200 років столиця Украіни не зазнавала таких національних торжеств. Повітрє — тремтіло від безкінечних, безпереривних вигуків „слава“, і крики радощів, крики ликуючого народу заглушали собою усе і вся навкруги…

Так, се дійсно був сон, сон на яву, який тільки й міг приснитись зтомленій наболілій голові украінського патріота…

---

Серед ріжних відзнак і окрас, сопровождавших украінські маніфестациі, мимоволі звертали на себе увагу украінський герб і національний колір, — жовтосиній або жовто-блакітний. Дійсно, як уже остаточно доказано нашою наукою^[1], сполученє красок блакітноі і жовтоі мусить бути таки нашим національним коліром. Се є найулюбленнійша комбінация фарб нашого народу, зафіксована його житєм на протязі всього його історичного істнованя і всіх земель. Ріжні фарби і комбінаціі в ріжні часи на ріжних просторах своєі землі вживала Украіна для визначеня своєі національноі окремішности: червону, жовту, золоту, багрову, чорну, білу, малинову і иньш., — але найчастійш, найбільш, найсистематичнійш, найпостійнійш уживав ся колір жовтоблакітний. Коли прослідити історию національних украінських колірів від самих перших часів істнованя Украіни до теперішних днів, то не трудно побачити, що жовта і синя фарба домінували серед усіх фарб у всі часи і на всіх просторах України, як Галичини, де вона найчастійш уживала ся і відкіля, певно, іі і походженє^[2], так і Правобережноі Украіни і Гетьманщини. Князі, Козацтво, Гетьмани, простонародє, аристократия — всі однаково вживали сі фарби і мали іх за свій національний колір. В літературі, в украінських віршах, в думах, в піснях, в мистецтві, в будівництві, в убранях — скрізь ми подибуємо сі барви. Іще „Слово о полку Ігоревім“ згадує про синій, жовтий і золотий колір. Блакітну корогву подарував Богданові Хмельницькому Володислав IV з червонобілим орлом. Сотенні уряди Полтавського полку шили своі знамена з блакітного шовку з золотим полем „для національного герба“ або з блакітного й жовтого лудану^[3]. Козацькі знамена, що переховують ся в Петербурзькім Ермітажу і Московській Оружейній Палаті, теж мають комбінацію жовтоі і синьоі фарби^[4]. Козацькі думи і пісьні також оздоблюють галєри в свій улюблений національний колір:

З города Трапезонда виступала галєра
Златосиніми киндяками побивана…

сьпіває дума про Самійло Кішку^[5]. В жовтоблакітну одіж убірало ся наше козацтво, в жовті жупани й блакітні кунтуші й шаровари одягав ся Гонта з своіми козаками^[6]. Не чужа була жовто-блакітна фарба і Лівобережній Украіні. Так, приміром, таку одежу носило козацтво Мазепи, через що московське війско не могло іх одріжнити од шведів під час революциі Мазепи 1708–9 р. р.; про вживанє синьожовтоі фарби Лівобережною Украіною сьвідчать і тогочасні описи одежи украінськоі аристократиі, напр., Пирятинського сотника Вакуленка („блакітні злотоглавні кунтуші“), а також ріжні заповіти^[7]. Комбінацію жовтоі і блакітноі фарби також можна дуже часто стрітити на давніх украінських килимах і жіночих плахтах Полтавщини, а на церковних речах — ризах, мальованих ставниках, фарбованій різьбі барокових іконостасів — ся фарба переважає всі иньші фарби. Розповсюджені сі фар би були також і на Слобожанщині.

Взагалі, „для нашоі залитоі сьвітом краіни“, каже відомий дослідувач украінського мистецтва К. Широцький^[8], „жовтий і синій кольори іі були найбільш підхожі. Се чудесно зрозумів простий народ, вимальовуючи своі хати зпереду в синє, а ззаді в жовте, а також і старий архітект Растрелі, що замальовував в синє з жовтим, або в синє, біле й золоте своі палаци (в Батурині, в Киіві)“. Знали, очивидно, про улюблений колір Украіни й ті декоратори Батуринського Гетьманського дворця, що, на бажанє Гетьмана Розумовського, ефектовно вималювали стіни його обширних заль в синю фарбу в суміж з золотою різьбою, ізображавшою гетьманські клейноди і т. п. мотиви.^[9]

Нарешті, комбінацію жовтоі і синьоі фарби знаходимо ми і на украінсько-турецькому знамени, полученім Мазепою в 1709 році в Бендерах від султана Турецького на знак єднаня Украіни з Туреччиною: а саме, та сторона знамени, що мала символізувати християнську Украіну, була блакітного коліру, а „на блакітнім тлі був золотий хрест Східньоі церкви“^[10].

Комбінация жовтоі і блакітноі фарби як найбільш відповідала і тонам природи Украіни: жовтий, позлотистий степ і блакітне, лазурове небо; синє море і ріки і жовтий очерет; сині гори й руді скелі; золоте сонце і блакітне небо і т. д.

Сполученє жовтоі й блакітноі фарби постійно уживало ся нашим народом в буденному житю на всіх просторах його землі до самого останнього часу, і тільки років з 20-30 сі кольори почали сходити з житя. Але на Поділю вони ще й досі домінують на вишивках^[11]. При Тарасові Шевченкові вони вживались дуже широко; в них він одягає своіх героів („Капитанша“ і иньші) і навіть свою наречену^[12].

Таким побитом, коли справа з украінським національним коліром здаєть ся більш-менш уже остаточно виясненою, незрозумілим здаєть ся, отже, вживанє в маніфестациях національними партиями иньших колірів, як, наприм., червоного^[13] і польського малинового^[14]. Що правда, на протязі всеі украінськоі минувшини вживали ся у нас і сі краски, як національні, але всеж таки домінувала, переважала жовтоблакітна фарба, осьвячена традициєю, симпатиями і всею істориєю украінського народу. Отже якимсь непорозумінєм здавалось і сьпіванє в маніфестац. 16 і 19 берез. таких вузько-льокальних галицько-украінських пісень, як наприм., „Гей, там на горі „Січ“ іде“…, гімна партиі галицьких радикалів. Гімн сей є цілком партийний і сьпіваєть ся в Галичині, звичайно, членами, так званоі, радикальноі партиі. Ся партия має численні гимнастичні організациі; кожда така організация називаєть ся в память колишньоі Запорожськоі Січи „Товариством Січ“, в протилежність таким же гимнастичним организациям партиі націоналдемократів, у котрих подібні організацій називають ся „Соколами“. Довший час Січі вважали за національний украінський прапор червоний (малиновий) прапор (такий колір вживав ся у нас Богданом Хмельницьким, козацтвом^[15] і вживають ошибочно малинового прапора і досі замісць все більш і більш тепер поширюваного жовтоблакітного. Начальні особи в товариствах „Січ“ носять запорізькі терміни осавула, писарь, тощо]. Отже, після всього сказаного, зовсім природно, коли яке небудь „товариство Січ“, „машеруючи“, йде на гімнастичні вправи, несе свій малиновий стяг і, маніфестуючи свою приналежність до партиі радикалів, сьпіває свою партійну пісьню:

Гей, там на горі „Січ“ іде,
Малиновий стяг несе і т. д.

І зовсім чимся псевдоклясичним здавалось нам, коли група украінців, із яких ніхто не належав до партиі радикалів, а тим паче до „Товариства Січ“, несла не малинового стяга, а жовтосинього і сьпівала, декляруючи свою приналежність до партиі радикалів, марш:

Гей, там на горі „Січ“ іде,
Малиновий стяг несе…

Киів 20, III, 1917.

 

---

——————

1. К. Широцький. Украінський національний колір. Рада, 1911, ч. 179.
2. Самий герб Галичини рисуєть ся літописями так: „Herb tego Woiewvdstwa (Галицького) Lew złoty w Koronie złotej, w polu blekitnym“. (Несєцький. Korona Polska przy złotey wolnosci…, 1728, Lwòw, стор. 149).
3. Кіев. Стар., 1890, XXXI.
4. Рада, 1911, 179.
5. Ibid.
6. Ib.
7. К. Стар., 1887, X, 348; 1891, I, 152 (Рада, 1911, 179).
8. Рада, 1911, 179.
9. К. Широцкій. Очерки по исторіи декоративнаго искусства Украины, К., 1914, стор. 95.
10. Украіна, 1914 р., II, стор. 70, (Ів. Застирець: Мазепинці в Туреччині).
11. Рада, 1911, 179.
12. Ib.
13. Червоний колір є у нас на Украіні національним коліром траура. (Прим., в пісні

    „Ой, убито, вбито (козака),
    Затягнуто в жито,
    Червоною китайкою
    Личенько прикрито“…)

14. Див. статю Ів. Крип'якевича в Неділі, р. 1911, № 6 і К. Широцького в Раді, р. 1911, № 179.
15. Нед., 1911, 6.

Того ж автора:

Герб Украіни. (В справі украінських національних емблємів) ц. 20 к.

 

---

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1938 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.