Нарис української історіографії. Джерелознавство/V. Уривки з західньо-руських літописів
| ◀ V. Західньо-руські або литовські літописи | Нарис української історіографії. Джерелознавство Вип. 1 V. Уривки з західньо-руських літописів |
VI. Літопис Самовидця ▶ |
|
В лѣт ҂ѕ҃ ѧѕ҃ быс по[бо]ище кн҃зю великомоу Витовту съ Тимеръ Коуклоуємь ц҃ремь. кн҃зь же великии Витовъть Кестоутевичь Литовъскыи собра воꙗ много безчислено. и ц҃рь Такьтамышь с нимь своимь дворѡмь и Литва и Немьци и Лѧхи и Жемоить. Татарове и Волохи и Полѧне и с нимь бѣ кн҃зеи и быс сила ратьных. многа ѕѣло. и всими сими полькы воѡроуживьсѧ поиде на ц҃рѧ Темиръ Коуклѧꙗ и похвалисѧ на ѡрдоу Витовъть гл҃ше поидемь попленимь землю Татаръскоую победимь ц҃рѧ Темрь Коуклѧꙗ. и возмемь ц҃рьство єго посадимь ц҃рѧ Тактамыша и ѡн мѧ посадить на всю землю Роуськѫю. и потомь на всемь. и поидоша Татаръ воєвати. в то же врѣмѧ приспѣ Темирь Коуклѫи ц҃рь. со многими полъки ратьными и со кн҃зми своими ѡрдинскыми. и стретошасѧ с Витовтомь. во поли на рецѣ на Воръсклии, и быс бои великь мсца авгоуст в҃ і въ второкь и надолзе велми биющимьсѧ имь. и попоусти Б҃ъ Татарѡм. кн҃зь же великыи побѣже во мале дроужине. и ц҃рь Темиръ Коукли тогда приде ко градоу ко Києвоу и въза с град ѡкоупь ҂г҃ роублевъ Литовъскых. и силоу свою роспоусти по Литовъскои земли. и воєваше Татарове даиже и до Великого Лоуцька ї много зла сотвориша земли Литовъскои и ѡтыде во свою землю, а се имена їзбиєных кн҃зеи Литовъскыхь кн҃зь Андрѣи Полоцкыи Ѡлигирдовичь брать єго Дмитреи Брѧньскыи кн҃зь Їѡан Дмитровичь Кындырь. кн҃зь Андрѣи пасынокь Дмитреєвъ. кн҃зь Иѡань Євлашековичь кн҃зь Иѡан Борисовичь Києвъскии. кн҃зь Глебъ С҃тославичь Смоленскыи. кн҃зь Левъ Коръꙗдовичь брать єго кн҃зь Семень. кн҃зь Михаило Подберезъкы. и брать єго кн҃зь Ѡлександро. кн҃зь Михаило Даниловичь. брать єго кн҃зь Дмитреи. кн҃зь Феѡдоръ. Патрыкиєвичь Волыньскыи кн҃зь Ꙗмонтовичь. кн҃зь Їѡан Юрєвичь Бельскыи. кн҃зь Выспытко Краковъскыи.
Y wpokoiwszy zemlu Żomoyckuiu ot Nemcow, y poszoł na kniazi Ruskija, y pryde napered k horodu Wołodymiru, y kniaź Wołodymir Wołodymerski sobrawszysia, z ludmi swoimi, y wczyni boy lut, z kniaźem welikim Gidyminom. Y pomoże Boh welikomu kniaziu Gidyminu, iż kniazia Wołodymera Wołodymerskoho samoho wbił i rat' ieho wsiu pobił, i horod Wołodymir wozmet.
Y potom poyde na kniazia Lwa Łuckoho, y kniaź Lew usłyszał, szto kniazia Wołodymira Litwa wbiła, y horod Wołodymir wziali, y on ne smeł protywu staty iemu, y pobeżyt do kniazia Romana do ziata swoieho ku Brańsku; a kniaźi Bojare Wołynskiie, bili czołom welikomu kniaziu Gidyminu, aby w nich panował y hospodarem był, a zemli ich ne kaził, y kniaź weliki Gidymin ukrepiwszy ich prysiahoju, y ostawiwszy namestnikow swoich w nich, y tam nacznet kniażyty, a potom na zimu szoł do Berestia, wsi wojska swoi rozpustył, a sam w Beresty zimował, y skoro welik den minuł, y on sobrawszy wsi swoi siły Litowskij, Żomoytskij i Ruskij, y na druhoy nedeli po welice dni, poyde na kniazia Stanisławla Kijewskoho, y pryszoł wozmet horod Wruczey, y horod Żytomir, i kniaź Stanisławl Kijewski, obosławszysia z kniaźem Olhom Peresławlskim, y z kniaźem Romanom Brańskim, y z kniaźem Lwom Wołyńskim, kotoroho kniaź weliki Gidymin wyhnał z Łucka, y sobralisia wsi u welikom mnożestwi ludey swoich Ruskich, y spodkalisia z kniaźem welikim Gidyminom na rece na Rpeni pod Bełymhorodom w szesty milach ot Kijewa, y wczynili boy y seczu welikuiu, y pomoże Boh welikomu kniaziu Gidyminu, pobiet wsich kniaźey Ruskich, na hołowu y woyska ich wse pobitoie na meyscu zostało, y kniazia Lwa Łuckoho y kniazia Olha Pereiasławlskoho wbił, y w male drużynie Stanisławl Kijewski, y z Romanom Brańskim wtekut do Brańska. A kniaź weliki Gidymin ostupił horod Bełhorod, y horozane widiaczy iż hospodar ich z woyska pobeh, a woysko wse na hołowu porażeno, y onyi nechotiaczy protywitysia woysku tak welikomu Litowskomu y peredalisia z horodom kniaziu Gidyminu, y prysiahu uczynili służyty k welikomu kniastwu Litowskomu, y za tym kniaź Gidymin poszoł so wsimi siłami swoimi do Kijewa. Oblaże horod Kijew, y Kijane poczalisia jemu boronity, y leżał kniaź weliki Gidymin pod Kijewom miesiac. A zatym zdumali z soboju horożanie Kijewskije, iż mocy welikoho kniazia bolsz terpity ne mohli, bez hospodara swojeho welikoho kniazia Stanisławla Kijewskoho, y usłyszali to, iż hospodar ich kniaź Stanisławl, utek od Gidymina, y woysko ich wse hospodara pobito, y w nich zostawy nikotoroie kniaź ich ne zostawil, y ony zmowiwszysia odnomyślnie podalisia welikomu kniaziu Gidyminu, y szedszy z horoda so kresty Ihumeny, Popy y Diakony, y worota horodowyja otworyli, y stretyli welikoho kniazia Gidymina, czestno y wdaryli iemu czołom, y poddalisia służyty iemu, i prisiahu swoiu welikomu kniaziu na tom dali, y bili czołom, sztoby ot nich otczyn ich ne otnimał, y kniaź Gidymin pry tom ich zostawił i sam czestno w horod Kijew wiechał.
Y usłyszali to Prihorodki Kijewskiie, Wyszehorod, Czerkasy, Kanew, Putywły, Slepowrod, szto Kijanie peredalisia z horodom, a hospodara swoieho słyszali iż utek do Brańska, a siłu ieho wsiu pobito, y wsi pryszli do welikoho kniazia Gidymina, y z tymi wyszereczennymi pryhorodki Kijewskimi y podalisia służyty i prysiahu na tom dali welikomu kniaziu Gidyminu, i Perejesławlane słyszali, iż Kijew i pryhorodki Kijewskie podalisia welikomu kniaziu Gidyminu, a hospodar ich kniaź Olh, ot welikoho kniazia Gidymina wbih, a ony przyjechawszy, y podalisia z horodom slużyty welikomu kniaziu Gidyminu, i prysiahu swoiu na tom dali.
Кн҃зь вѣликии Витовтъ держал вѣликоє кн҃женє Литовскоє и Рꙋскоє и иныи многии земли. и мѣшкаючи ємꙋ оу великом Лоуцкꙋ. и хотѣлъ был на себе корꙋнꙋ взложити и єго неприꙗтели Полѧки не перепꙋстили ємꙋ корꙋны. и тогды призвалъ к собѣ королѧ Полского Владислава цесарѧ Римского с цѣсаревою. Московского вѣликѡг кн҃зѧ Василѧ Василєвича. королѧ Оугорского с королевою. и кн҃зь вѣликии Тверскии Борис Александрович был. и мистрь Прꙋскии Нѣмецкии и Лиѳлѧнскии. мистръ. и инъшїи вѣликиє послы были ѿ Иван ц҃рѧ Ц҃рѧгородцког. и ѿ Мирского ц҃рѧ послы приходили. и ѿ Донского королѧ послы приходилии. ѿ великого кн҃за Резанскаг послы приходили. Ѡдоєвские кн҃зи сами были. и ѿ вѣликог Новагорода. и ѿ Пскова послы приходили. и ѿ Волоског воєводы. и ѿ иных Нѣмецких земль были. и мешкали вси тыи гости оу великого кн҃за Витовта. сем недѣл на єго стравѣ. а на ден выходило им ѡброку. по пѧтисѡт бочок медꙋ. а по пѧтисот ꙗловиць. попѧти сот баранов. по пѧтисот вѣпров. а по стꙋ зоубрев. по стꙋ лосеи а инших рѣчеи личбы нѣт. тогды цѣсар Римъскии оу вѣликои млсти был з Витовтомъ. и бывши ємꙋ во своємъ городѣ в Лоуцкꙋ. и там тых гостеи чстив и даровал размаитыми дары коштовными. и ѿ того с оутвердила великаѧ млсть межи них. иж не можем выписати. ѡ цти и ѡ дарех того вѣликѡг гсдрѧ и которыи земли на востоцѣ або на западе были. и приходѧчи кланѧлис силномꙋ гсдрю вѣликомꙋ кн҃зю Витовтꙋ. и ц҃рь Тꙋрецкии честь вѣликꙋю и дары многоцѣнныє часто присылал силномꙋ гсдрю. и другии ц҃рь Ц҃риградскии и тот с ним оу вѣликои млсти жил. и теж Ческоє кролевъство и Оугорскоє. и Полскоє вѣликꙋю честь держали над славным гсдрем. и єще и Донскии корол вѣликꙋю честь и дары многии подавали славномꙋ гсдрю вѣликомꙋ кн҃зю Витовтꙋ. а брату єго вѣликому кн҃зю Ꙗкгаилꙋ держачи емꙋ столець Полского кролевства. и томꙋ теж с ним оу великои млсти живꙋчи. коли славный гсдрь кн҃зь вѣликыи Витовтъ на которꙋю землю гнѣвъ мѣвал. и которꙋю землю хотѣл сказнити корол Полскыи Владиславъ завжды ємоу помощь давалъ. и вси ц҃ри Татарскии слꙋжили ємꙋ. и сами своими головами на помощь ємꙋ шли и слꙋхали єго.
Такеж кн҃зь вѣликыи Московскии. оу велкои млсти жиль с ним. иныи кн҃жта Нѣмецкие слухали єго и на помочь давали на битвꙋ гдѣ ємꙋ боудет потреба. И еще гсдрь земли Молдовскоє и Басарабскоє воєвода Волоскии єго во всемъ был послꙋшон. и кн҃зь вѣликыи Тверскии. и кн҃зь вѣликии Рѣзанскии и Ѡдоєвские кн҃зи оу великом послꙋшенствѣ были оу вѣликого кн҃зѧ Витовта. вѣликий Новгородок и вѣликии Псковъ вси были послꙋшни гсдрѧ вѣликого кн҃зѧ Витовта. тыи вѣликии гсдри. и ц҃ри вѣликие кн҃зи тыє оу вѣликои ласцѣ с нимъ жили. и иныи слꙋжили ємꙋ и честь вѣликꙋю и дары великиє и дани многиє приносили емꙋ. нетолко по всѣ лѣта але на кождыи д҃нь. и коли славныи гсдрь вѣликыи кн҃зь Витовтъ. на которꙋю землю бывал гневен и которꙋю землю хотѣлъ сказнити. а любо силных своих воєводъ гдѣ хотѣлъ послати и комꙋ, коли ѿ тых земль вѣлел к собѣ быти. и ѡни без всѧког ѡслоушенства своєи земли пришли к нѣмꙋ. и вездѣ ємꙋ на помоч были гдѣ коли ємꙋ было надобѣ. и козь вѣликыи Витовтъ оу великои славѣ и оу великои чти пребывал. по всим землѧм ц҃рь ѡрдынскии и кн҃зи ѡрдынские приєжчали к вѣликомꙋ кн҃зю на слоужбꙋ. и просѧчи собѣ ц҃рѧ на црство много было ѡрдынских ц҃реи и кн҃зеи што в дворѣ єго слꙋжили. и напервеи дал имъ ц҃рѧ до ѡрды ц҃рѧ Солтана тот ц҃рь был на црствѣ. и не смѣл николи противитис силномꙋ гд҃рю. и ѡставивши црство и кн҃зи ѡрдынские послали послы свои до славног гд҃рѧ. просѧчи собѣ иного ц҃рѧ ѡн дал имъ иног ц҃рѧ малог Солтана. тот малыи Солтанъ сѣлъ на црство. и не смѣл николи ѡслꙋхатис силног гсдрѧ гдѣ коли ємꙋ кн҃зь вѣликии Витовтъ вѣлит кочовати тамъ кочꙋєть. по малом часу вѣликиє кн҃зи ѡрдынские нѣ смеючи розгнѣвати. славног гд҃рѧ вѣликог кн҃зѧ Витовта. и не полюбилсѧ им тот ц҃рь. и ѡни иншог ц҃рѧ просили собѣ оу славног гсдрѧ. и ѡн имъ даст ц҃рѧ Давлад Бердеѧ, томоу ж Давлад Бердею немног ц҃рьствовавши на црствѣ и оумрет а кн҃зь вѣликыи Витовтъ в тот час был в Києвѣ. и пришли к немꙋ ц҃ри ѡрдынские со многими дары многоцѣнными. просили собѣ иног ц҃рѧ ѡн имъ дал иног ц҃рѧ именем Махмета.
Там кн҃зь вѣликыи мешкал оу Киевѣ. и ѿтолѣ ѡпѧтъ поєхал до Лꙋцка до Вѣликого. и там розболевсѧ кн҃зь вѣликыи Витовтъ. и роспꙋстил к҃зеи своих и боꙗр с честию вѣликою. а корол Польскыи Владислав в тот час был с кн҃зем вѣликим Витовтом оу Лꙋцкꙋ. и при нем таки и вмер кн҃зь вѣликии Витовтъ. мсца ѡктѧбрѧ на ст҃ог Ꙗкова брата г҃нѧ.
——————