Моєму краю/На смерть Лесї Українки

Моєму краю
Христя Алчевська
На смерть Лесї Українки

• Цей текст написаний желехівкою.

Чернівцї: Видавництво «Всеукраїнська біблїотека», 1914

IV.

На смерть Лесї Українки.

В такі часи, коли в країни
Віднять бажають слово й рух,
Коли в руїни повернути
Волїють серце, мову, дух, —
Скотилась зоря України,
В ночи з темнїючих небес…
…Не має слів… О чом на світї
Ми вже не діждемо чудес?!

О чом для розпачу страшного
Простору мало на степах,
На дику смерть — нема кайданів,
На горе… — сили у словах?!
О чом громів і власти Бога
Не дано нам в страшну цю мить?!…
…Не дано нам… і тільки змога
Є серце з розпачу розбить!!!

Втрата Лесї Українки для нас, — це — велике глибоке горе: в її піснях і творах відбивались почування й жаль не тільки нашого краю, але й всїх людий. Вістка про її смерть надійшла в часописях разом з приказом российського мінїстерства внутрішних справ зробити дослїдування по селах і великих містах, чи є де-небудь, українські книгозбірнї, товариства, каси, та де саме прилюдно вживають нашої мови для громадських зносин. Це все, звичайно, щоб учинити нові нам шкоди… А Леся Українка повсїгди обурювалась проти всякого утиску й рабства. Вона прославляла мучеників за свій край, його співцїв, його вбожество. Ось що каже вона про тих, що любили у нас свій народ:

„Були й за гетьманів співцї…
Нїхто їх не брав під свою оборону,
Нїхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм удїлити хвали,
Чоло не вінчали лавровії віти,
Тернів не скрашали нї злото, нї квіти,
Страждали співцї в самотї“

Леся Українка терпіла від тяжкої недуги. А всеж таки глибина її любови до народу перемагала все й ось як вона зверталася часом до неба із молитвою:

„Вволи мою останню волю
Хай з ворогами й я сконаю,
Та дай помститись за недолю,
За сором мій і мого люду!
Дай силу давню на хвилину!“