Моєму краю/До Михайла Павлика
| ◀ Памяти Настї Грінченко | Моєму краю До Михайла Павлика |
На смерть Лесї Українки ▶ |
|
III.
До Михайла Павлика.
Ти серцем сповненим любови
Терпиш за темний нарід свій…
О, клич же юних до віднови,
О, клич же з теміню на бій!
О, сивий Орле, юний духом!
Навчи нас рідний край любить
І нашу долю невблаганну
Ясною й доброю зробить…
Навчи молити ся святинї —
— Святинї сонця і страждань, —
Навчи терпіть серед пустинї
За рій народнїх сподївань.
Навчи кайданів не лякатись,
Горіти, тюрми руйнувать,
Любити, вірить, сподїватись,
Життя за волю віддавать!
Михайло Павлик — людина, котра протягом лїт 60, всї свої сили кладе на те, щоб книжками й проповідю думок своїх завести кращий лад серед людей. Нераз сидїв він по тюрмах, терпів голод і холод, і тепер ще вболїває душею, чуючи, як у Россії гнїтять наших земляків. Кожному селянинові поступовому в Галичинї відомо, хто такий Павлик. Разом зі славним однодумцем своїм, Михайлом Драгомановим, Павлик дуже дбає о те, щоб вільнїйшими були люди, щоб освіченими поробились селяни-хлїбороби, щоб наша Україна цвіла як мак на городї і займала почесне місце в цїлком вільній спілцї всїх инших европейських народів; щоб було в неї своє самоврядуваннє, своє слово, своя правда…