Моєму краю/Відповідь засланцям

Моєму краю
Христя Алчевська
Відповідь засланцям
• Цей текст написаний желехівкою. Чернівцї: Видавництво «Всеукраїнська біблїотека», 1914
XII.
 
Відповідь засланцям.
 
(Каторжанам на Іркутщинї, в Сибірі).

із „Кримських пісень“


Я несу Вам волю, волю, —
Волю дикого простору
З понад моря, де йде вітер,
Де вкривають хмари гору;
 Де дрімають вічні скелї,
 Хвилї ходять як отари,
 Де з-за моря випливають
 Білі хмари як примари…

Я несу Вам добру мрію,
Що по вік не згасне Сонце,
Вас не змиють люті хвилї,
І це — правда, і не сон це!
 Бо ви — дїти світла й волї,
 Ви — частина тих просторів,
 І з тюрми й міцних кайданів
 Чути співи ваших хорів: —

В серцї — воля ваша „дика“!
В думцї — обшир ваш безмежний!
В слові — ваша міць велика,
В піснї — дух ваш незалежний!
 Ви — степів і мрій коханцї,
 Крила маєте як в чайки,
 Льот орлячий, спів — голосний,
 Слово гостре, без утайки…


Ви усї — брати Вкраїнцї,
Дїти вбогого народу
І воюєте без зброї
І в годину, і в негоду!
 Я несу вам пісню волї
 Щоб полекшити страждання,
 Я несу вам рокіт хвилї
 Й вітру буйного лїтаннє!

Я несу вам вільні співи,
Вільний гомін, подих моря,
І поклін мій з України,
Де вже сходить долї зоря!…

 (Крим, 1913).

 
Увага: В селї Александровскоє, Іркутської губернїї на Сибірі, в Александровській „ссильно-каторжній тюрмі“, є з десяток або й більше наших людей. Всї вони — Українцї, що в листах до знайомих скаржуть ся на відсутність українських книжок, та що немає в них рідних часописей до читання. Де-котрі з них пороссійщились і бажають аж у тюрмі розпочати навчаннє в рідній мові (своє власне і своїх товаришів.) Часом пишуть по-московськи: „мы — Українцы по духу, а по язику — кацапня!“ Сповіщають, що в них взято на перегляд всї книжки, що мались, і що нї з чого вчитись українській мові. Прохають вони їх не забувати. А де-хто з них, уже свідомий, та кохаючий рідний край, пише, що сумує за Вкраїною. Так само листують земляки, заслані й на Вологодщину (північ Россії). Ось що пише один із земляків з Сібіру (лист від 20. VIII. 1909. року):

„Буду прохати Вас, незнайома Українко, може часом згадаєте про нас, або стрінете яку прихильну душу, котра не відцурається нас та подарує нам кілька книжок рідної мови, бо в нашій біблїотецї є всякі книжки, навіть демократичні, української-ж мови досї не було… Книжки рідної мови, добуті Вашою ласкою, повіяли на нас вітром України.

М. С—кий.“