Добігало вже сонце до гір
Величезне, червоне,
І було мов геро́й і пливак,
Що знесилений то́не.
По безхмарому небі плила
Мелянхолїя тьмяна,
І тремтїло шакалїв витє,
Мов болючая рана.
Затремтїло щось людське, мягке
В старім серцї пророка,
І понизила лет свій на мить
Його дума висока.
Чи-ж все буть йому кар вістуном
І погрозою в людях?
І мов хоре, голодне дитя
Щось захлипало в грудях.
„О Ізраілю, як би ти знав,
Чого в серцї тім повно!
Як би знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно!
„Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса і держава.
„Я-ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незломнім завзятю, —
Підеш ти у мандрівку столїть
З мого духа печатю.
„Але нї, не самого себе
Я у тобі кохаю;
Все найкраще, найвище, що знав,
Я у тебе вкладаю.
„О Ізрайлю, не тям ти сього
Богохульного слова:
Я люблю тебе дужше, повнїйш,
Нїж сам Бог наш Єгова.
„Мілїони у нього дїтий,
Всїх він гріє і росить, —
А у мене ти сам лиш, один,
І тебе менї досить.
„І коли з мілїонів тебе
Вибрав він собі в слуги,
Я без вибору став твій слуга,
Лиш з любови і туги.
„І коли він для себе бере
Твою силу робочу,
Я, Ізрайлю, від тебе собі
Нїчогісько не хочу.
„І коли він жадає кадил
І похвали й пошани,
Я від тебе невдячність прийму
І наруги і рани.
„Бо люблю я тебе не лише
За твою добру вдачу,
А й за хиби та злоби твої,
Хоч над ними і плачу.
„За ту впертість слїпую твою,
За ті гордощі духа,
Що зійшовши на глупий свій шлях,
Навіть Бога не слуха.
„За брехливість твого язика,
За широке сумлїнє,
Що держить ся земного добра,
Мов цїпкеє корінє.
„За безсоромність твоїх дочок,
За палке їх коханє,
І за мову й звичаї твої,
За твій сьміх і диханє.
„О Ізраілю, чадо моє!
Жаль ся Богу Шаддаю!
Як люблю я безмірно тебе,
А про те покидаю.
„Бо вже близька година моя,
Та остання, незнана,
А я мушу, я мушу дійти
До межі Канаана.
„Так бажалось там з вами входить
Серед трубного грому!
Та смирив мене Бог, і війти
Доведеть ся самому.
„Та хоч би край Йордана менї
Зараз трупом упасти,
Щоб в обіцянім краю лише
Старі кости покласти.
„Там я буду лежать і до гір
Сих моавських глядїти,
Аж за мною прийдете ви всї,
Як за мамою дїти.
„І пошлю свою тугу до вас,
Хай за поли вас миче,
Як той пес, що на лови у степ
Пана свойого кличе.
„І я знаю, ви рушите всї,
Наче повінь весною,
Та у славнім походї своїм
Не питайте за мною!
„Най наперед іде ваш похід,
Наче бистрії ріки!
О Ізраілю, чадо моє,
Будь здоровий на віки!“
|
