Мисливець Хрін та його пси/IX. Щасливий кінець

Мисливець Хрін та його пси
О. Олесь
Хрін полює далі
IX. Щасливий кінець
Ґрефенгайніхен: Видавництво Р. Геррозе, 1944
IX
 
Щасливий кінець

Так дістався Хрін додому…
Та не дивлячись на втому,
Не хотів спочити він:
Сів і думати став Хрін:

 Що за каторжна причина,
 Що весь час невдачі в Хріна,
 І чому тікають пси
 То додому, то в ліси.

Гарний пес є на прикметі…
Чи не втне таке і третій?
Чи не винен Хрін, бува?
Закрутилась голова.

 Завертілась… а крізь мури
 Чути, як сміються кури:
 „Ну, й мисливець, ну й дивак!
 Морить голодом собак.

Де б той дурень відшукався,
Щоб на Хріна покладався?!
Ну, наприклад, ми чогось
У сусіди несемось.

 За якісь дурні яєчка
 В нас що-дня пшениця, гречка.
 Хріну ж… пісеньку дзвінку:
 „Ко-ко-ко, ку-ку-рі-ку!“


Хрін збагнув… По лобі вдарив,
Спалахнув з думок-пожарів,
Зрозумів курей і псів
І, як рак, почервонів.

 Вже ясна причина втечі…
 Не чекав: метнувсь до печі:
 Зашкварчала ковбаса…
 Хрін поліз і витяг пса.

Посадив його на лаву,
Підсував найкращу страву,
Обнімав і гладив пса:
„Їж: це, знаєш, ковбаса.

 Їж, серденько: це не шкодить“…
 За столом і смак приходить:
 Пес, хоч в лісі мав обід,
 А наївся й тут, як слід.

І все думав: дива в світі…
Тяжко навіть зрозуміти,
Як не думав би й не прів…
Мабуть, просто, Хрін здурів.

 Гляньте: робить знов дурниці:
 Мірку висипав пшениці
 І, дивуючи людей,
 „Ціп-ціп“, скликує курей.

Кури більше не сміються,
А клюють, кричать, скубуться
І, хоч вже для їх пора,
Не тікають із двора,

 Сю ніч Хріну добре спалось,
 Все до його усміхалось:
 Сонце, ниви, ліс, луги,
 Навіть люті вороги.


Більше заяць не знущався,
Мовчки лапкою вмивався
І показував куди
Кличуть лисячі сліди.

 А за пару днів в стодолі
 (Не було цього ніколи!)
 Хрін знайшов копу яєць
 І заплакав, хоч стрілець.

Прага, лютий, 1942.