Минуле України в піснях/Україна в старовину

Минуле України в піснях
О. Олесь
Україна в старовину
• Інші версії цієї роботи див. Україна в старовину Львів: «Неділя», 1930

 УКРАЇНА В СТАРОВИНУ.

Ліс густий, дрімучий, темний,
Споконвічний ліс росте,
Не пробється навіть сонце
Крізь гілля його густе.

Велитенські граби, вільхи,
Сосни, явори, дуби
Раз в століття полягають
Після віку боротьби.

Де родились, там вмірають,
Обертаються у тлінь,
На могилах виростає
Ряд наступних поколінь.

По лісах шумлять потоки
Смарагдові від трави,
Роспливаючись то в багна,
То в озера, то в стави.

По річках, озерах, багнах
Вічний галас, вічний спів,
Крик курей, качок і чапель,
Зойк чайок і журавлів.


Лебедині білі зграї
В небі хмарами летять,
Навкруги орлині крила
Гучно, хижо лопотять.

Над струмком спинився олень,
Прислухається тремтить,
Десь почув непевний шелест
І зникає через мить.

То ведмідь ішов напитись,
Остудитися в воді,
То збірають під дубами
Чорні вепрі жолуді.

По лісах блукали кози,
Тури, олені, вовки,
Кабани, лосі, ведмеді,
Рисі, зубри, борсуки.

Не стихав до ночі галас,
Дикий рев і ніжний спів…
Все кругом жило, змагалось,
Ліс дивився і шумів.

По лісах дрімучих, темних,
З луком пращур наш ішов,
З рисем, лосем і ведмедем
Він боровся і боров.


Здобував він теплі футра,
Мясо, шкіру на свій дах,
Часом сам роздертий падав
З серцем звіря у руках…

А на півдні за лісами
Колихалось море трав:
То над степом буйний вітер
На шовкових струнах грав.

Степ широкий, степ безмежний
Де початок, де твій край?!
Коли сам Стрибог не знає, —
У Дажбога поспитай.

В день ясний горіло сонце,
Нерухомо вітер спав,
Нерухомо в мертвій тиші
Степ незайманий стояв.

В бурю він шумів, як море
І ховався в сизій млі,
Полохливо буйні трави
Припадали до землі.

А зимою умирав він,
Спав під килимом снігів…
Тихо, пусто… Тільки чути
Десь сумне виття вовків.


Та часами прогуркочуть
Диких коней табуни;
Наче вихорі здіймають
Білу куряву вони.


На лісах дрімучих, темних,
На незайманих степах
Спочивала Україна
В золотих, дитячих снах.