Минуле України в піснях/Смерть Святослава

СМЕРТЬ СВЯТОСЛАВА.


Святослав, розбивши Греків,
Повертається з війни,
Тихо плинуть по Дунаю
Навантажені човни.

Легко лється вільна пісня
Молодецька, бойова…
Святослав і сам безпечно
Разом з лицарством співа.

Тільки Свенельд не співає
І сидить, як ніч, сумний,
Не голубить його пісня
І не тішить день ясний.

Святославові говорить:
— „Святославе, князю мій,
Повертайся ти на конях
По дорозі степовій.

Греки певно, Печенігам
Уже вістку подали,
Що Дніпром, через пороги,
Повертаються орли.


Що ти мало маєш війська,
Що човни твої з добром,
Славний князю Святославе
Не вертайся ти Дніпром“.

Похитавши головою,
Усміхнувся Святослав:
— „Любий Свенельд — воєводо,
Я з дороги не звертав!

Щож — поміряємось з ними,
Воєводо вірний мій,
Нам не вперше їх стрівати
На дорозі боєвій“.

І старого воєводи
Не послухав Святослав
І пісні ще веселіше
Перед лицарством співав,

Лється пісня без упину,
На човнах пливе добро,
Переплили Чорне Море,
Вже синіє і Дніпро.

Швидче в грудях бється серце,
Швидче весла хвилі бють…
Рідна Мати-Україно,
Що сини твої везуть!


Ось біліють білим шумом
І пороги Дніпрові,
Мов цвітуть сади зелені,
Або трави степові,

Нагло стріли полетіли
Наче чорні блискавки…
— „Печеніги, печеніги!!“
Закричали вояки…

— „Приставай, виходь на беріг,
Міцно меч в руці тримай,
Не бери в полон лукавих
Всіх на місці їх рубай!“

І почався бій крівавий,
Бються лицарі-борці…
А попереду вояцтва
Святослав з мечем в руці.

І з мечем в руці поляг він
Смертю лицаря в бою,
За народ, за Україну
Склав він голову свою,

Поруч з ним лягло немало
І відважних вояків…
Тільки де-хто в рідний Київ
Повернутися зумів


Так колись козаче серце
Не боялося біди…
Так колись за нас вмірали
Наші прадіди й діди.