Мамаїзм ІІ

Писемність 1944 року позначена не тільки початком творення радянської версії міфу про Козака Мамая. Як контекст химерного роману, згадаймо два акти вищої законодавчої влади СРСР ^[1]: 1. Закон Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 р. про створення військових формувань союзних республік та про перетворення в зв’язку з цим Народного Комісаріату Оборони з загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат. 2. Закон Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 р. про надання союзним республікам повноважень в зовнішніх зносинах та про перетворення в зв’язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ з загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат.

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Мамаїзм ІІ

Герой міфу

Державно-партійні кадри УРСР, відсидівши німецьку окупацію України в глибокому радянському тилу, а після взяття Києва радянськими військами повернувшись до своєї столиці, на початку 1944 року готувалися стати суверенною владою. Заслуга в цьому не їхня, а Української Повстанської Армії, діяльність якої породила для Москви нові проблеми. По-перше, згідно з Тегеранськими домовленостями ^[2], Москва мала готуватись до повоєнного облаштування життя в Європі. Але, по-друге, в центрі Європи діяла УПА, яка не тільки вивела українську проблему в геополітичний контекст, а й стала перешкодою до відновлення радянського всевладдя в західних областях України. Саму УПА радянська армія врешті-решт перемогла б, а як бути з населенням? Вивезти в Сибір? Не виходить — УПА перешкоджатиме. Тож доводиться повертати довіру галичан до радянської влади, з якою вони зустрічали радянські війська у вересні 1939 року.

Раніше Москва, для одурманення наївних на заході України, використовувала такий метод ^[3]:

«В умовах, що склалися на Західній Україні в 30-х роках, винятково важливого значення набуло не тільки поширення творів місцевих письменників, а й популяризація радянської літератури... «Ілюстрована газета» друкує спеціальну редакційну статтю «Сучасне українське письменство», де йшлося про історичне значення квітневої постанови ЦК ВКП(б) 1932 р… Газета вміщує фотопортрети Максима Рильського, Василя Блакитного…»

На початку 1944 року постанови ЦК ВКП(б) та портрети Рильського могли ще більше налякати галичан. Вихід із складної ситуації для влади був у створенні нового міфу — міфу про суверенітет УРСР. Для цього й була замислена законодавчо-пропагандивна акція з утворення в Києві міністерств оборони і закордонних справ та створення республіканських збройних формувань. Крім того, треба було чимось замінити казку про комуністичний рай, якого галичани понад міру спробували перед війною.

Мабуть, ідеологічна акція Ільченка з Рильським і «усуверенення» УРСР по-сталінськи — то є складові одного плану. У всякому разі, радянська влада не могла нехтувати ідеологічним забезпеченням політичних маневрів довкола України.

Війна в січні 1944 року ще була далека від завершення. Москва мусила дружити з імперіалістичними союзниками, а для цього вона мусила виконувати обіцянки, які дала в Тегерані. Але вона хотіла дружити так, щоб «суверенну» Україну втримати під своєю орудою. Тож, ідучи на утворення республіканських міністерств зовнішніх справ та оборони і республіканських збройних формувань, вона вимагала від УРСР ідеологічної противаги націоналістичному духові. Комунізм з його лінивим раєм без московської підтримки масовим терором не міг протистояти романтиці національно-визвольної боротьби. Образ націоналіста — жертовної, цілеспрямованої, відданої нації особистості — новий міф мав нейтралізувати культом розслабленості, пацифізму і неприкаяності.

Мій погляд на зв’язок ідеологічного й політичного завдань, які ставила Москва перед УРСР, ґрунтується на спостереженнях і аналізі. Можливо, я помиляюсь, але поки добросовісні історики не скажуть всю правду про радянське минуле, припущення мають право на існування.

Ільченко так узагальнив характеристику свого героя^[4]:

«Мамай, своєрідне втілення українського характеру, живущий образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу».

Отже, втілення українського характеру — і не менше. Тож зрозуміло, чому дослідникам ідеологічна служба партії заборонила шукати східні витоки картини. А чи справді Козак Мамай втілює український характер? За Ільченком^[5]:,

«Козак Мамай, котрий на протязі століть, од нападників усяких одбиваючись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома — риштувати, мурувати, будувати...».

З картини « Козак Мамай» не видно, що героя полонили будівничі мрії. Та і якщо згадати, що українці —хліборобський народ, то думки українського козака, що відірваний від дому, швидше будуть про незораний лан чи незібране жито, ніж про те, щоб нікого не ярмити. Однак пошукаємо в змальованому Ільченком образі Мамая ознаки будівничих настроїв^[6]:.

«Козак Мамай — мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом монах».

Справді, на будівничого не схожий. Але не схожий він і на хлібороба. Українці —осілий народ. В українському характері не мандрівки, а сімейний затишок; не гуляння, а працьовитість, добробут в оселі. Серед українців трапляються гультяї, жартуни і бабії, але не винятки є характером народу

Характер Козака Мамая в інтерпретації Ільченка протилежний українському. Мабуть, тому герой не став народним. Сам Ільченко зазначає^[7]:

«об нім над Дніпром — ні казок не розказано, не складено й пісень».

Якщо усна творчість не зберегла добру пам’ять про козака Мамая, то чи картини можуть компенсувати «гандж» пам’яті?. Спробуймо з’ясувати, скільки було картин? І якщо є правдивою констатація ^[8]:

«Цей образ малювали звичайні сільські малярі, але високого мистецького смаку,»

то скільки мало бути малярів? Слова Семчишина про «звичайних сільських малярів», що мали «високий мистецький смак» тут розглядати не будемо. Пошукаймо числа. Доводилося зустрічати кількість виявлених картин біля ста^[9] і не виявлених до десяти тисяч одиниць^[10]. Задовольнимо амбіції творців міфу і візьмемо найбільше число — 10000 одиниць. А час продукування картин — 200 років. Тоді частота появи картин буде 50 одиниць на рік. Масштаб явно не масовий. А якщо врахувати, що центральний образ більшості картин — всього лиш копії, то тиражувати одну копію на тиждень спроможний один маляр. Якщо ж приймемо число 100 картин за 200 років, тоді не лишається шансів відшукати народність в мамаєтворенні.

Мабуть, частота появи картин не була сталою. Не були сталими й композиції. А у XYIII столітті з’являються картини з текстами, що може свідчити про зміну призначення картин.

Правомірно припустити, що, принаймні, до середини XYIII століття картини мали ритуальне призначення. Це припущення підтверджує центральний образ, який, згідно з професором Дашкевичем, походить від калмицької ікони^[11].

«Калмики прийшли на Україну як переконані буддисти, з своїми ламами — та з своїми зображеннями богів, які возили у вигляді звитків у спеціальних футлярах, прив’язаних до сідел. Серед зображень божеств, котрі вони возили з собою, відомі — за музейними колекціями, за мемуарами англійського мандрівника Д. Кларка (подорож 1802 р.) та спогадами інших подорожників — малюнки, які композиційно відповідають схемі картини «мамай-бандурист»»

Саме від зображень калмицького божества, на думку історика, може походити центральний образ (і тільки!) картини. Міграція калмиків закінчилась їх поселенням в Україні та асиміляцією. Дашкевич говорить^[12]:

«Серед українців калмики почали осідати в 70-х рр. XYII ст. 1715 року в Чугуєві над Сіверським Дінцем було утворено козацький полк з калмиків... У Чугуєві та Приазов’ї калмики поступово християнізувалися та інтегрували з українцями».

Поширення картини «козака-бандуриста» за часом співпадає з приходом калмиків, їх поселенням і християнізацією. І, мабуть, воно пов’язане з ритуалами. У всякому разі, калмики тоді ще не мали підстав нудьгувати за Запорожжям. А от мати —калмичка могла дарувати картину молодому подружжю. Можливо, її придбавали для новозбудованої оселі. Після переходу калмиків в християнство центральний образ продовжує жити, але з новим значенням, зрозуміти яке допомагають тексти на картині.

• Мамаїзм

• Мамаїзм І  — Корекція ідеологічного курсу

• Мамаїзм ІІ  — Герой міфу

• Мамаїзм ІІІ  — Ідеологія картини

• Мамаїзм ІV  — Нова корекція курсу

• Мамаїзм V  — Предтеча

• Мамаїзм VІ  — Секта Сонячного стрільця

Джерела

1. [1] (рос.)
2. [2]
3. Історія української літератури. — Київ: «Наукова думка», 1971. — Т. 7, С. 323 — 324
4. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця.  — Київ: Видавництво «Дніпро», 1967.  — С. 57.
5. Там же
6. Там же
7. Там же
8. Мирослав Семчишин. Тисяча років української культури. — Київ: АТ «Друга рука», МП «Фенікс», 1993 —С.141
9. [3]
10. [4](рос.)
11. Я. Р. Дашкевич. Східні джерела іконографії «Козака Мамая». // Шлях перемоги. — Київ, Львів, Мюнхен, 1992, 7 листопада
12. Там же