Малі герої
Віра Лебедова
Китичка фіялок
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Руске товариство педаґоґічне, 1899
V.
 
Китичка фіялок.

Фіялки се улюблений цьвіт їх учительки. Коли перший раз на веснї принесли їй дїти китичку сьвіжих, росою скроплених цьвіток, не могла ними доста налюбовати ся. Та такі гарні, великі росли лиш в однім місци. Далеко за селом над глубоким яром спинала ся стрімка глиниста стїнка, поросла горою густим гаєм. Там поміж тернєм і колючою гущавиною розцвитали они найгарнїйші, найзапашнїйші. Сила їх росла також по лугах і пасовисках, та сї були бліді, дрібні і безвонні — їх зносили дїти найбільше, бо до перших не легкий був приступ.

Но від тижня зайшла дивна річ. Скілько раз поверне учителька зі школи до дому, находить в своїй комнатї на вікнї китичку великих, душистих фіялок. Хоч і як ломала собі голову, від кого той дар може бути, дотепер позіставало се для неї тайною.

Нинї субота. Осьма година давно вже прозвонила — наука начала ся. Старші дїти пишуть задачу, молодші числять з учителькою.

В клясї тихо, чути лиш скрип пер по правій — хоральні відповіди дїтвори по лївій сторонї. Крізь вїдчинені вікна залїтає весняна пісонька пташати, вливає ся сьвіжий подих маєвого ранка, огрітої землицї, сполоканої недавно дощем. Инколи дехто з старших хлопцїв піднесе голову від зошита, погляне в розвиваючий ся садок, потягне широко грудню весняні пахощі і знов пише дальше. На шкільнім годиннику ударило пів.

Старші дїти виняли книжки, молодші стали писати з таблицї за учителькою, коли се двері відчинили ся, і до кляси ввійшла ще одна мала школярка, Ксеня Чабаківна.

Протяжне аа! повне счудованя і негодованя, понесло ся поміж лавки. Деякі з дальших місць повставали, щоби побачити пізного гостя.

Оленка Кривоносова шепнула глумливо до своєї сусїдки: Знаєш, вже шестий раз в сїм тижни.

Гринь Климів, що то єго тато будник, поглядаючи на годинник, закликав на голос: Прошу панї, вже 5 мінут по пів до девятої.

Учителька відвернула ся від таблицї. — Справдї, сего трохи за много — промовила. Від тижня з кождим днем пізнїйше приходиш. — І хоч бись сказала, що сему за причина? далеко не мешкаєш, дзвінок до вас чути. В зимі можна би се ще оправдати, но тепер в такі гарні весняні днї повинни дїти з пташками зривати ся ранком до працї, а ти спиш мабуть!

— Сплюшка! — гукнув Юрко Ставичний, сидячий найблизше дверий.

Мала спустила очи в низ і мовчала. Учителька підійшла до неї, а взявши за руку, повела до стола і посадила на степень.

— Для лїнивих і спізнюючих ся — сказала — нема місця в лавцї, а позаяк ти опустила задачу, котру иньші дїти вже виробили, останеш по одинайцятій і сама єї тут напишеш.

Тепер аж побачила учителька, що одїж Ксенї була уся з переду зболочена, не мов би сполокана в грязкій баюрі.

— А ти якими стежками ходиш, що нинї ще найшла болото, коли сухисїнько усюди? — спитала, поглядаючи по дївчинї. Що се? — скрикнула перелякана, чи не скалїчила ся ти де?

На поцарапаних рученятах і запасцї малої виднїли слїди крови. Ксеня похитала лиш головою, но мовчала.

— Певно упала і вдарила ся до каміня — подумала учителька і звернула ся до других дїтий, бо з малої грішницї годї було слова добути.

Наука відбувала ся вже дальше без перепони.

О одинайцятій дїти розійшли ся до дому, остала лиш учителька з Ксенею. Дївчинка усїла в лавку і стала писати, учителька завдала їй кілька питань відносно задачі, відтак ходила по клясї.

— Чи ти вже зовсїм здорова? — спитала нараз, здержуючи ся перед малою.

— О так — промовила Ксеня і поглянула на свою паню блискучими чорними очима. Она пригадала собі, як ось тиждень тому тяжко слабувала. Панї навідувала ся до неї часто, а навіть одно пополудне, коли родичі були на ярмарку, пересидїла при нїй, обкладаючи голову зимними платками. Она не може сего забути!

Задача скінчена. Учителька переглянула єї, а не найшовши нїяких похибок, сказала з вдоволенєм: Видиш, Ксеню, як то ти вмієш гарно і добре писати! і лєкциї виучуєш ся, а ось від якогось часу робиш менї таку прикрість своїм спізнюванєм і другим дїтям злий даєш примір. Но надїю ся, що слїдуючого тижня се вже не повторить ся. Памятай! від понедїлка жду поправи.

Мала мовчки уцїлувала руку учительки, а зібравши книжки, поспішила домів. За нею вийшла небавом і учителька.

Єї мешканє лежало недалеко школи. Переходячи попри вікна дому, побачила під одним з них смугу болота, начеб хто спинаючи ся, забрукав стїну. Вікна були відчинені, в склянцї стояли знову сьвіжо зірвані фіялки. Но знать таємничий гість спішив ся сього дня дуже, бо цьвітки порозсипували ся довкола, і лиш мала їх китичка, сповита долом папером, купала ся в водї. Учителька наклонила ся, втягаючи залюбки пишну воню. Та сим разом місто роси побачила кров на чашинах фіялок. Мерщій виняла їх зі склянки і розвинула папір. Се була видерта картка з зошита, таке саміське письмо ось що лиш перед часочком читала в школї. Она згадала брудну смугу під вікнами, стрімку стїнку над деброю і перед єї очима станула дрібна стать чорноокої дївчинки з вдячним поглядом — заболочена, скровавлена мала Ксеня, що від часу своєї недуги спізнює ся до школи. Слези затремтїли в очах учительки, она вмить зрозуміла, чиї се малі рученята кровавили ся, збираючи для неї сю китичку.