Малі герої/Збунтована шістка

Малі герої
Віра Лебедова
Збунтована шістка
• Цей текст написаний желехівкою. Львів: Руске товариство педаґоґічне, 1899
III.
 
Збунтована шістка.

Відвічним було звичаєм в місточку Н., що на Боже Тїло шість дївчаток з четвертої кляси сипало цьвіти підчас процесиї. Вибирано найчемнїйші і найпильнїйші, задля того й уважали се дїти якоюсь почестию, наколи котру призначено, як знов заборона сипаня викликувала цїлі струї слїз так гірких, що учителька рідко і примінювала таку кару.

Так було і в сїм роцї. Від місяця вже вибрано шістку до процесиї, щоби мала час приготовати собі суконки, а учителька певна, що всї ставлять ся, і не згадувала про се більше. Тому і вельми здивувала ся, коли тиждень перед сьвятом одна з шістки в імени всїх заявила, що жадна з них не прийде на процесию.

— Чому? — спитала учителька.

— Не маємо білих суконок — оправдувала ся найстарша Галя Єрска.

— Нїхто з вас не має? ви самі казали прецїнь, що родичі обіцяли справити вам нову одїж…

— Родичі нам не справили.

— Нї одній?

— Нї одній.

— З якої причини?

На се не було відповіди, лиш здало ся учителцї, що шість пар оченят якось таємничо переглянуло ся між собою.

— Щось в тім є — подумала, а голосно додала: Зле, що ви не повідомили мене о тім скорше, ми були би вибрали другі дївчатка, та може котра з вас в клясї має білу суконку?

Зголосило ся три, що вже тамтого року сипали цьвіти. — Хоч одїж їх дещо і знищена, но виперуть в сїм тижни, приберуть стяжками, і буде як нова.

— Коли моя за коротка, прошу панї — говорила з жалем Маричка Новаховичівна.

— Дай шлярку долиною! — радили другі дїти.

— Так, так, зараз нинї се зроблю — тїшила ся мала, що так нечайно спало на ню таке щастє. Она аж усьміхнула ся, подумавши, як мама закрутить їй волосє в кучері і наложить міртовий віночок на голову.

Но трех такой ще не ставало.

— Треба вибрати з других кляс, бо иньшої ради нема — промовила учителька і вийшла порадити ся з управителькою.

— А видите! — стала стрибати по єї відходї Маричка — я буду сипати, буду, буду! Яке велике щастє! Може менї мама і цїлком нову суконку наберуть, ще вшиють до недїлї. І кошичок собі куплю!

Шістка мовчки всьміхала ся між собою.

Ввійшла панї з управителькою.

— Що се? — сказала послїдня, звертаючи ся до вибраних передше дївчаток, — Що се? бунт? ви не хочете бути на процесиї?

— На процесиї будемо — промовила за товаришки Галя Єрска — лиш не в білих суконках.

Но управителька була пересьвідчена, що дївчата такой задля якогось упору затяли ся не взяти участи в торжестві.

— Певно погнївала ся одна з другою, і не хочуть разом сипати — говорила до учительки — бо і так буває; з сими малими годї нераз дійти до ладу. Суконки можуть мати, се-ж дїти заможних родичів, а кілька метрів білого батисту не много коштує.

Учителька також так думала, но знов не вірила, щоби дївчатка посперечали ся. Їх очи надто сердечні погляди міняли зі собою, а личка сияли навіть якоюсь внутрішною радостию. Єї більше чудовало, що они ось так легко без найменьшого жалю зрікають ся сего, як казала Маричка, великого щастя. — Щось в тім мусить бути, лиш певно нї гнїв, нї упір не є причиною їх постанови…

Та постанова ся була мабуть дуже рішуча, бо до недїлї нїчого єї не захитало. Наша шістка станула в звичайних суконках з другими в парах. До сипаня вибрано дїти ріжного віку, тому й не випало оно на превелике невдоволенє управительки так гарно, як попередних лїт. Мала Софійка Торонївна з першої кляси два рази упала на землю, не вміючи іти боком, — Ганя Іванкевичівна згубила в товпі один черевичок, зле звязаний, а Стефка Бірчаківна відразу все зїля висипала з кошичка, так що опісля лиш порожною ручкою вимахувала поперед себе. Одна Маричка Новаховичівна так граціозно кидала цьвіти, так пишно представила ся в русявих кучерах і новій суконцї з синими лентами, що очи всїх залюбки звертали ся до неї. Наконець торжество відбуло ся, і дївчатка просто з церкви стали розходити ся домів.

Учителька четвертої кляси ледви встигла пообідати, коли се крізь вікно побачила перед своїм рундуком громадку дївчат, що добували ся несьміло до дверий.

— Сьогодня все й вияснить ся — подумала, розпізнаючи в своїх гостях Галю Єрску і товаришки. Дївчатка ввійшли до комнати.

— Що-ж ви менї, мої милі, скажете? — осьмілювала їх ласкаво учителька.

— Ми до панї за порадою — начала Галя, кладучи на стіл щось завиненого в папері — і замовкла збентежена, не знаючи, як річ росказати.

— Се ось гроші за наші суконки — виратувала товаришку Оля.

— За які суконки? — спитала учителька.

— За ті білі, що ми мали в них бути на процесиї.

— Бо то прошу панї — перебила Оксана — ми хочемо зробити, як ті два старцї.

— Два старцї? — чудувала ся учителька.

— А ті, що йшли до Єрусалима; один пішов, а другий віддав свої гроші, призначені на дорогу, бідній родинї.

Тут впала в слово Дозя: А чому не скажеш, що ти не хотїла до нас пристати, жаль тобі було не сипати цьвітів…

— А ти хиба так відразу і пристала — боронила ся, паленїючи Оксана.

Учителька розсьміяла ся: З всього, що ви доси наговорили, я нї трохи не знаю, за чим ви до мене прийшли. Розповідж ти менї, Галю, як все було. Кажете, сї гроші були призначені на білі суконки?

— Так — признали всї.

— Чи ваші родичі знають про се?

— Ми розповіли їм — казала Галя — і просили, щоби позволили нам ужити сих гроший на лїпшу цїль.

— Хто-ж перший порадив вам так зробити?

— Ми самі… — начала була Галя — та Оля спинила єї.

— Не ми, прошу панї, она перша нас до сего намовила. То було, як ми прочитали повістку: „Два старцї.“

— Се я лиш з Галею читала — поправила товаришку Марта — тебе тодї не було. Ми читали на голос в садку, тета Галина нас слухала. Як ми скінчили, питає: Котрий старець лїпше вам подобає ся?

— Той, що поміг бідній родинї — крикнула я з Галею.

А она каже: Правда, добрі вчинки значать більше, як сама молитва.

На другий день говорить до мене Галя: Знаєш, Марто, не купуймо сего року білих суконок, а ті гроші обернїм на иньшу цїль…

А моя Мартуня — нанизала дальше оповіданє Галя, коли подруга пристала — а Мартуня скривила ся і скрикнула: Як то? не хочеш сипати цьвітів на процесиї? я на тото щастє від року жду! Що скажуть тамті чотири?

— А ми — заговорила Христя — дізнали ся про се аж третього дня.

— Не третього, а другого, зараз в четвер — докинула Оля. — Пополудни, коли я прийшла до Галї по книжку, розповіла она менї цїлу річ і каже: Що думаєш, Олю, не лїпше, як ми ті гроші обернемо на другу красшу цїль?

— Як се? — питаю. — А так, суконки раз на рік возьмемо, до другого вже й за короткі будуть, а за тих дванайцять риньских можемо щось гарного зробити.

— Аж дванайцять? — чудовала ся учителька, розвиваючи гроші з паперця.

— Дванайцять, прошу панї — пояснила Оксана. — Ми обчислили, що на кожду випаде по 2 зр., бо треба 4 метри батисту по 40 кр., то 1 зр. 60 кр., 2 метри стяжки по 15 кр. і кошичок за 10 кр., то разом 2 зр. — а нас всїх шість, то 12 зр.

— Добре вирахували! — похвалила учителька.

— Зразу — оповідала дальше Оля — годї нам було зречи ся білих суконок, но Галя так нам договорювала, так просила, що ми наконець усї пристали. І мама позволила менї і їм їх родичі.

— Я і зовсїм сего, що зробила, не жалую! — закликала Марта.

— Бо вже по процесиї — сьміяли ся другі. — То так забавно було нинї, як мала Софійка плентала ся і падала — критикували другі.

— Но ви не сказали менї єще, на яку цїль призначаєте сї гроші — перебила учителька їх замітки.

Всї змовкли.

— За сим ми і прийшли до панї порадити ся — сказала по часинцї Галя — не знаємо, як би їх найлїпше ужити!

— Може післати їх якій бідній родинї — радила Марта.

— Не знать лиш, котрій — відозвала ся Оля. — Бідних родин і у нас досить, і нашими грішми не много їх запоможемо.

— То даймо на яку церков чи школу — не змовкала Марта.

— Я думаю — промовила знов Галя несьміло — чи не можна би подїлити сї гроші на дві части, і…

— І? — питала зацїкавлена громадка.

— І одну часть дати на Народний дім, що мають у нас будувати, а другу на викупно селяньских грунтів.

— Славно! Галюсю — закликала учителька — відки прийшла тобі така прегарна гадка до голови?

Галя розповіла: Недавно дістали татко лист від Івана Дмитраша з Краснопіля, що то виїхав до Америки. Пише, що бідує там тяжко, що вернув би ся назад, та нема до чого, бо грунт проданий. Татко були дуже зворушені і сказали: Іде наша земля в чужі руки, а єї сини блукають по чужинї за прошеним хлїбом. Щастє, що завязало ся тепер товариство, котре займе ся викупном грунтів селяньских…

— То і ми пішлїм на се гроші — сейчас Марта пристала, а з нею другі дївчата.

— А половину дамо на наш Народний дім — добре? — спитала Галя.

— Згода! — гукнуло однодушно прочих пять.

— Та ми би просили — звернула ся Оля до учительки — щоби панї самі нам сї гроші вислали, де треба, бо ми й не знаємо, як висилати.

— Но — докинула Галя вже при відходї з порога — не подаючи наших імен. Так ми урадили між собою…

В тиждень опісля не трохи счудували ся члени місцевої читалнї, коли в щоденній часописи, що до них приходила, в списї жертвуючих на ріжні цїли, вичитали ось таке:

Збунтована шістка з Н. прислала на фонд викупна селяньских грунтів 6 зр.


Орнамент з книг друкарні Наукового товариства ім. Шевченка - 023.jpg