Майська ніч, або Утоплениця (1935)/III
| ◀ II. Голова | Майська ніч, або Утоплениця III. Несподіваний суперник. Змова |
IV. Парубки гуляють ▶ |
|
— Ні, хлопці, годі вже, не хочу! Шо за гульня отака? Як вам не обридне гульвісувати? І без того вже ославили нас бозна якими бешкетниками. Лягайте краще спати! — Так казав Левко гульвісам товаришам своїм, що намовляли його на нові витівки. — Прощайте, хлопці! На добраніч вам! — і швидкими кроками пішов він од них вулицею.
„Чи спить моя ясноока Ганнуся“, — думав він, проходячи мимо знайомої нам хати з вишневими деревами. Серед тиші стало чути неголосну мову. Левко спинився. Між деревами забіліла сорочка… „Що це за знак?“ — подумав він і, підкравшись ближче, сховався за дерево. При місяці виблискувало лице дівчини, що стояла перед ним… — Це Ганна! А хто ж отой високий, що стояв до нього спиною? — Даремно придивлявся він: тінь покривала незнайомого з ніг до голови. Спереду тільки він був трохи освітлений, але найменшого кроку не міг ступити Левко вперед, щоб з неприємністю не викрити себе. Тихо притулившись до деревини, вирішив він залишитися на місці. Дівчина виразно вимовила його ймення.
— Левко? У Левка ще молоко на губах! — казав хрипко і впівголоса високий чоловік. — Якщо я зустріну його колинебудь у тебе, — я намну йому чуба!..
— Хотів би я знати, яка це шельма нахваляється поскубти мене за чуба? — тихо промовив Левко і витягнув шию, стараючись не пропустити ні одного слова. Та незнайомий далі говорив уже так тихо, що нічого не можна було почути.
— Як тобі не соромно! — промовила Ганна, коли той доказав свої слова. — Ти брешеш; ти дуриш мене: ти мене не любиш; я ніколи не повірю, щоб ти мене любив!
— Знай, — казав далі високий чоловік: — Левко багато нагородив тобі дурниць, закрутив тобі голову (тут уявилося парубкові, що голос незнайомого не зовсім чужий, ніби він колись його чув). Та Левко буде ще мене знати, — знову казав далі незнайомий. — Він думає, що я не бачу всіх його штук? Скуштує він, собачий син, які в мене кулаки!
Пори цьому слові Левко вже не міг далі стримувати свого гніву. Підійшов на три кроки вперед, розмахнувся з усієї сили, щоб дати такого запотилишника, від якого незнайомий, дарма що на вигляд був здоровий, не встояв би, може, на місці; але саме на той час промінь упав на обличчя його, і Левко остовпів, побачивши, що перед ним стояв батько його. Тільки мимоволі похитав головою та стиха свиснув крізь зуби Левко від здивовання. Збоку зашелестіло; Ганна швиденько шугнула в хату, зачинивши за собою двері.
— Прощай, Ганно! — крикнув у цей час один парубок, підкравшись і обнявши голову, — і з жахом відскочив назад, наткнувшись на колючі вуса.
— Прощай, красуне! — скрикнув другий. Цей полетів сторч од важкого стусана голови.
— Прощай, прощай, Ганно! — кричало вже кілька парубків, почепившись йому на шию.
— Проваліться, прокляті шибеники! — кричав голова, відмахуючись руками, відбиваючись і притупуючи ногами. — Яка я вам Ганна! Ідіть собі слідом за своїми батьками на шибеницю, чортові діти! Поприлипали, як мухи до меду! Дам я вам Ганну!— Голова! голова! це голова! — закричали парубки й порозбігалися хто куди.
— От так батько! — говорив Левко, отямившись від свого здивування, дивлячись услід голові, що пішов, лаючись. — Так он які водяться за тобою штуки! гарно! А я собі дивуюсь та ламаю голову: що це за знак, що він все прикидається глухим, коли почнеш говорити про діло. Пожди ж, старий хріне, ти в мене будеш знати, як шалатися під вікнами молодих дівчат; будеш знати, як відбивати чужих наречених! Гей, хлопці! сюди, сюди! — гукав він, махаючи рукою парубкам, що знову сходились до гурту. — Сюди! Я вмовляв вас іти спати, а тепер радий хоч цілу ніч сам гуляти з вами.
— Ось це діло! — сказав плечистий і огрядний паруб'яга, якого вважали за першого гуляку і пробийголову на селі. Мені все чогось нудно, коли не вдається добре погуляти й натворити штук. Все наче бракує чогось, наче загубив шапку або люльку; одне слово, не козак та й годі.
— Хочете ви подрочити гарненько сьогодні голову?
— Голову?— Еге ж, голову! Що він, справді, задумав? Він порядкує в нас, ніби гетьман який. Мало того, що крутить нами, як своїми попихачами, ще й лабузниться до наших дівчат. Немає в селі такої гарної дівчини, щоб до неї не липнув голова.
— А так! Це так! — загомоніли в один голос парубки.
— Що ж це ми, товариство, попихачі йому? Чи ми не такого ж роду, як і він? Ми, дякувати богові, вільні козаки! Покажемо йому, хлопці, що ми вільні козаки!
— Покажемо! — гукнули парубки. — Та коли вже голові, то й писаря не минути!
— Не минемо й писаря! А в мене, як на те, склалась у думці гарна пісня про голову. Ходімо, я вас навчу, — казав далі Левко, ударивши рукою по струнах бандури. — Та ще ось що: попереодягайтесь в що попало,
— Гуляй, козацька голова! — говорив здоровий гульвіса, ударивши ногою об ногу і ляснувши в долоні: — От розкіш! От воля! Як почнеш казитись, то здається, ніби поминаєш давні роки. Любо і вільно на серці, і душа ніби в раю. Гей, хлопці! Гей! Гуляй!
І натовп галасливо пробіг вулицею. І благочестиві бабусі, розбуджені криком, відчиняли віконця і хрестилися сонними руками, кажучи: — Ну, тепер гуляють парубки!