І говорить бог і господь:
«Царю і пророче!
Проси в мене, мій пророче,
чого серце хоче».
А в Давида, слава богу,
Вволю було всього,
Були й дочки, лиш не було
Сина ні їдного.
І зачав Давид молитись,
Господа благати
І просити його щире,
Щоб три сипи мати.
Щоб їден син був найкращий,
Другий — найсильніший,
А щоб третій син у нього
Був найрозумніший.
І послухав його господь
З високого трона,
І дав Йосипа[1], Самсона[2]
Та ще й Соломона[3].
І Іосип був найкращий,
Самсон — найсильніший,
Соломон, його мізинець,
Був найрозумніший.
І найстарший сип, Іосип,
Завідував снами.
І тепер іще остався
Звичай межи нами,
Що як тілько коли-небудь
Сни страшнії маєм,
Пробудившись, не встаючи,
Тричі промовляєм:
«Що приснилось, то приснилось,
Нехай святий Йосип
Розтолкує й на все добре
З злого переносить»,