І настала ніч темненька.
Постіль застелили
І на постіль на пухову
Купчика вложили.
Йде дівчина, як калина,
Серце так і б'ється:
Хто-то знає, що там буде?
Що там доведеться?
А купець лиш подивився —
Каже: «Не годиться!»
Та й і просить, щоб прислала
Другую цариця.
Іде друга, як та ружа,
Серце обкипає:
Хто-то знає, що там буде,
Що її чекає?
А купець собі байдуже;
Не пускає спати,
А цариці таки просить,
Щоби дівку дати.
Що йно слала лиш цариця,
Все то не годиться.
Наостаток — що робити? —
Йде сама цариця.
Йде цариця, чепуриться,
Б'ються мило груди:
Вона знає, що чекає,
Що там з нею буде.
Лиш приходить — жвавий купчик
Став до себе звати.
І цариця коло него
Положилась спати.
