Положилася цариця
Без жадного фуку,
І купець підняв над нею
Свою праву руку.
І підняв він свою руку,
Положив на груди
І промовив: «Ой, колись-то
Грав я в сії дуди».
Потім знову синок каже
До рідної мами:
«Ой, колись-то я виходив
Через сії брами!»
Но цариця того всього
Та й не розважає;
Чи зшаліла, чи заснула,
Чи бог її знає!
І цариця не проспиться,
Спить і тяжко дише.
А купець на стінах всюди
Діамантом пише:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча —
Видить бог, і видять люди —
Не варт жмені клоччя!»
Написав він і поїхав,
Куди сам лиш знає.
Аж тут рано, до схід сонця,
Давид приїжджає.