Листи до братів-хліборобів/III/Лист 22
——————
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
|
22. Техніка матеріяльного життя людства, тоб-то матеріяльні засоби підчиненя збірним і орґанізованим зусиллям людей стихійних сил природи,[1] не родиться і не твориться десь в якімсь метафізичнім між-національнім просторі. Вона єсть скрізь і завжди витвором орґанізованого громадського життя якоїсь індивідуально-окремої людської громади, якоїсь конкретної нації.
Всяку нову машину, що має поширити межі панування людей над природою, не може видумати і нею користуватись якась абстрактна позанаціональна »людина«. Яким би ґеніяльним не вродився наприклад якийсь ескімос, він не міг видумати аеропляну. Бо все його національно громадське життя і випливаючий з орґанізацийних методів того життя, його спосіб думаня — такі, що він не в силі представити собі навіть ідеї аеропляну. Він може видумати якусь иншу машину — якусь напр. прекрасну риболовну снасть — але машину иншу, ніж видумає і буде нею користуватись Англієць, Німець, Француз, Китаєць, Татарин, одно слово член якоїсь иншої, відмінної нації. Кожний з них може видумати і користуватись (як нація розуміється, як колєктив, а не як вирвана зі свого колєктиву і вимуштрована одиниця) тільки такою машиною, якої ідея могла зародитись серед його нації, завдяки витвореним цією нацією, в сьому попередньому розвиткові під проводом своєї аристократії, умовам її орґанізованого громадського життя.
Чим складніща машина, чим вища техніка матеріяльного життя, тим більшої громадської орґанізованости вимагає вона від тієї нації, що нею володіє, і її для себе використовує. Иншими словами: для твореня кращих умов матеріяльного істнування, для твореня вищої техніки, нація мусить творити в собі вищі форми громадського обєднаня і вищу громадську мораль. Вища ступінь наближеня до Бога, більша любов до Нього, потрібні нації для використовування тієї техніки і тих машин, котрі Бог — Вічний Творець — дозволив даній нації для свого розвитку видумати і сотворити. Без розвитку громадської моралі нема розвитку техніки матеріяльного життя, без розвитку техніки матеріяльного життя нема розвитку громадської моралі.
Вся людська цивілізація і вся людська культура зародилась і розвивалась по лінії боротьби зі злом, по лінії боротьби з первородним гріхом людства — його лінивством та інертностю — по лінії найбільшого опору. В протилежність до звіря, який примінює себе до природи, який в боротьбі за своє істнування тільки обороняється, уступає, пристосовується до свого ворога — людина підчиняє собі природу, вона наступає, поборює ворога, творить вічне зусилля, пристосовує природу до себе. Чи за камяного віку, чи за віку елєктричного, людина осталась тією самою людиною. Вона тільки завоювала для себе більше природи, вона поширила своє панування, і одночасно з поширюваням свого панування вона фізично і духово заристократизувалась, ублагороднилась. Не по лінії вирівнюваня себе вниз на »щасливе« в своїм »природнім життю« мавпяче чи напів мавпяче племя, а навпаки — по лінії аристократичного прометеїзму, по лінії тяжкого походу на вершини, по лінії більшої любови і більшого наближеня до Бога — відбувався досі весь розвиток людства. В цьому тяжкому поході, людство мусіло зробити велике зусилля матеріяльне: видумати і витворити нові машини, щоб машинами скріпити свій слабий од природи фізичний орґанізм. А щоб сотворити ці машини, щоб скріпити свій фізичний орґанізм, воно мусіло поставити перед собою ідеї-образи кращого громадського життя, сотворити по цім образам вищі форми цього життя і вищу громадську мораль: воно мусіло скріпити свій дух, витворити в собі більшу силу духову, моральну.
В кожній добі свого істнування, всяка жива і життєздатна нація мусить робити зусилля в напрямі твореня вищої техніки і поширеня свого матеріяльного життя, а для цього вона мусить робити зусилля в напрямі твореня вищої громадської моралі і вищих орґанізацийних форм свого громадського життя. Нація, яка би не хотіла творити такого матеріяльного і морального зусилля, яка би вдовольнялась тим, що при найменшім зусиллю дає їй сама природа — нація, яка би для свого істнування все шукала нових, ніким не зайнятих, легко доступних і плододородних земель, а не стала удобрювати машинами, досконалити, одвойовувати од природи, ублагороднювати і захищати од руйнуючих хижаків та чужих націй свою власну батьківську землю — одно слово нація, яка би порушувалась, животіла по лінії найменшого опору і не хотіла ступити на шлях боротьби по лінії найбільшого опору — така нація мусіла би в боротьбі з націями творчими, націями завойовниками загинути. Загинути так, як гинуть в боротьбі з людиною-творцем ріжні породи дуже гарних і милих, але не здатних до творчого зусилля звірів; як гинуть нездатні до тяжкого шляху цивілізації ріжні т. зв. дикі чи полудикі племена.
І коли ми бачимо кругом себе факт, що єсть нації пануючі і єсть нації поневолені — єсть нації експортуючі людську творчість і нації імпортуючі цю творчість — то мусимо одночасно помітити инший факт, що громадська мораль і громадська орґанізованість перших, вища від громадської моралі і громадської орґанізованости других. Без пориву до твореня власної вищої техніки матеріяльного життя, що йде поруч з поривом до твореня вищих форм громадської моралі і вищих форм орґанізованости громадського життя, нації поневолені не визволяться ніколи з під матеріяльної і моральної переваги націй пануючих. Навіть, як би вони мали свою окрему і прекрасну мову: як би серед них було множество учених, балакучих та ідейних, але до матеріяльної громадської творчости нездатних інтеліґентських вождів; як би свою чутку, але ліниву і слабосильну душу виявляли вони в чудових тонах мелянхолійних пісень, і як би в моментах якихось суспільних катастроф вдавалось їм на деякий час винищити у себе їх пасивній вдачі чужу, імпортовану до них вищу техніку і вищі орґанізацийні форми громадського життя.
Від чого ж залежить цей порив до твореня вищих форм матеріяльного і громадського життя? Чи єсть нації по самій природі своїй пануючі і нації сліпою долею засуджені на поневоленя?
З того, що вище було сказано про націю, з того неоспоримого і для всіх очевидного факту, що в кожній нації єсть активна меншість і пасивна більшість — ясно, що цей порив до твореня вищих форм матеріяльного і громадського життя залежить од двох чинників: од того, чи буде цей порив у активної меншости в нації і од здатности чи нездатности пасивної більшости піддатися творчому пориву меншости, піддержати, або знищити цей порив.
Коли оця активна меншість — як ми її назвали, національна аристократія — сама по тим чи иншим причинам не здатна до твореня вищої матеріяльної техніки і разом з нею вищої громадської моралі, то ясно, що вона не в стані такого творчого пориву із себе дати і цим поривом пасивну масу за собою повести. Так само, коли національна аристократія, чи по своїй матеріяльній, чи моральній силі, настільки слаба, що вона не в стані перемогти опір пасивної маси, то така маса не піде за творчим поривом своєї безсилої аристократії, по скільки послідня не збільшить в той чи инший спосіб своєї фізичної матеріяльної сили і свого морального авторітету серед нації.
Але-ж взаємне — як матеріяльне так і моральне — відношеня до себе активної і пасивної частини нації бувають ріжні в ріжних добах її істнування. З одного боку, як було сказано, активна меншість нації в процесі творчости зуживає свої матеріяльні і моральні сили, слабне, деґенерується. Знов з другого боку, пасивна більшість, кинута в процес творчости могутнім поривом своєї старої аристократії, починає виділяти з себе в цьому процесі нові активні аристократичні елєменти, які у щасливих націй поповнюють-своєю скількостю, своєю матеріяльною і моральною силою ряди попередної старої аристократії і починають ще енерґічніще ніж вона, тягнути за собою пасивну масу в напрямі технічного і морального зусилля, в напрямі матеріяльної і громадської творчости.
Під впливом ріжних причин, залежних од індівідуального розвитку кожної нації, взаємне відношеня між активною і пасивною частиною нації, а также внутрішній склад і характер обох цих частин нації, весь час міняються. І тому зрозумілим стає факт, чому нація дотепер поневолена, з хвилиною появи серед неї матеріяльно сильної, добре зорґанізованої та морально авторітетної національної аристократії, може стати нацією пануючою і навпаки: чому зла орґанізація, матеріяльне безсилля і моральний упадок власної національної аристократії перетворює націю активну, перед тим експортуючу свою матеріяльну і моральну культуру, в націю пасивну, яка підпадає чужій матеріяльній техніці, а одночасно і чужим національним формам орґанізації громадського життя.
- ↑ В тім числі і мистецтво, яке в руках людей єсть одним з наймогутніщих засобів пізнання, усвідомлювання і в результаті підчиненя собі сил природи.