Летючий корабель
Летючий корабель Ляйпциґ: Українське видавництво в Катеринославі, 1920 |
|
Був собі дід і баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм що-неділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього — а він, знай, на печі у просі в чорній сорочці, без штанців… Як дадуть, то й їсть; а ні, то він і голодує. Аж от прийшла чутка, що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто построїть такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблї, за того царь дочку оддає.
Розумні браті й радяться: »Піти б, то, може, там де наше щастя закотилося!«
Порадились, просяться в батька та в матері: »Підемо ми«, кажуть, »до царя на обід: загуби́ть — нічого не загубимо, а, може, там де наше щастя закотилося!«
Батько їх умовляє, мати їх умовляє… Ні! »Підем, та й годі! Благословіть нас на дорогу.«
Старі — нічого робить, — взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, — пішли вони.
А дурень сидить на печі, та й собі проситься: »Піду й я туди, куди брати пішли!« — »Куди ти, дурню, підеш?« каже мати, »там тебе й вовки ззідять!« — »Ні«, каже, »не ззідять: піду!«
Старі з його зпершу сміялись, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що́ з дурнем, мовляв, зробиш! — та й кажуть: »Ну йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш і син.« Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов.
Іде та йде, — коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла, аж до поясу!
— Здорові, діду! — Здоров, сину!
— Куди йдете, діду?
А той каже: — »Ходжу по світу: з біди людей виручаю. А ти куди?« — До царя на обід.
»Хиба ти«, пита дід, »умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?«
— Ні, каже, не вмію! »То й чого ж ти йдеш?«
— А Бог його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може там де моє щастя закотилося.
»Сідай же«, каже, »та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі!«
— Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите. »Нічого, виймай!«
От дурень виймає — аж з того чорного хліба та такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких: сказано, як у панів.— »Ну, що ж«, — каже дід — »як його, не пивши, полуднувати? Чи немає там у тебе в торбі горілки?
— Де б то вона в мене взялась! Є тільки води пляшка! »Виймай!« — каже.
Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала!
»От, бач«, каже дід: »як Бог дурнів жалує!«
От вони розіслали свитки на траві, посідали — давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку, та й каже:»Ну, слухай сину: йди ж тепер ти в ліс та підійди до дерева та перехрестися тричі й ударь сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить: тоді«, каже, »тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, по дорозі бери, кого б там не стрів.«
Дурень подякував дідові, й розпрощалися: дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.
От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць — та й заснув. Спав, спав… Коли це за який там час чує — хтось його будить: »Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!«
Дурень прокинувсь, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались… тільки летіти! От він, не довго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів… Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш!
Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слуха. Він і гукнув:
»Здорові, дядьку!« — Здоров, небоже!
»Що ви робите?«
— Слухаю, — каже, — чи вже позбірались до царя на обід люде.
»А хіба ви туди йдете?« — Туди.
»Сідайте зо мною, я вас підвезу.«
Той і сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік шляхом — одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.
»Здорові, дядьку!« — Здоров, небоже!
»Чого ви на одній нозі скачете?«
— Того, — каже, — коли б я одв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив… А я, — каже, — не хочу…
»Куди ж ви йдете?« — До царя на обід.
»Сідайте з нами.« — Добре.
Той сів; знов полетіли.Леліти-летіли, коли дивляться: стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Він крикнув:
»Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого?«
— То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно!… »Де ви її бачите?«
— Ет! — каже, — там, за сто миль, сидить на сухій грушці!
»Сідайте з нами!« Він і сів; полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повен мішок хліба.
»Здорові, дядьку!« — Здоров! »Куди ви йдете?«
— Іду, — каже, — добувати на обід хліба.
»Та в вас і так повен мішок!«
— Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане!
»Сідайте з нами!« — Добре!
Сів і той; полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає:
»Здорові, дядьку!« — Здоров!
»Чого ви тут ходите?«
— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк води не знайду.
»Та перед вами ж цілісеньке озеро, чому ви не п'єте?«
— Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане…
»Так сідайте з нами!«— Добре. Він сів, полетіли.
Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде́ чоловік у село й несе куль соломи.
»Здорові, дядьку! Куди це несете солому?«
— У село, — каже.
»Отто! Хіба в селі нема соломи?«
— Є, — говорить, — та не така!
»А хіба це яка?«
— А така, — каже, — що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз, де не візьметься мороз і сніг.
»Сідайте з нами!«
Той сів, і полетіли далі.Летіли-летіли, коли дивляться: іде́ чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.
»Здоров, дядьку!« — Здоров!
»Куди ви дрова несете?« — У ліс.
»Отто! Хіба в лісі нема дров?«
— Чому нема? Є, — говорить, — та не такі.
»А які ж?«
— Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз, де не візметься військо перед тобою!
»Сідайте з нами!«
І той згодився, сів тай полетіли.
Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставляні, понакривані, бочки меду та горілки повикочувані; пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани, і багаті, і старці убогі. Як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідать.
Царь дивиться в вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві й каже: »Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!« Лакей пішов, подивився, — приходить до царя: »Якась«, каже, »мужва обідрана!« Царь не вірить: »Як«, каже, »можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався.« Взяв та й пішов сам між люде:— Хто, — пита, — тут на цім кораблі прилетів?
Дурень виступив: »Я!« каже.
Царь як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: »Як таки, щоб я свою дитину та за такого холопа видав!«
Що його робить? І давай йому загадки загадувати.
— Піди, — каже на лакея — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живучої й цілющої, поки люде пообідають, то не то царівни не оддам, а оце меч — а йому голова з плеч!Лакей і пішов.
А слухало й підслухав, що царь казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є?
Скороход побачив: — Чому ти, — пита, — не їси!
»Де вже мені їсти!… і в пельку не йде…«
І розказав — так і так: »Загадав мені царь, щоб я, поки люде пообідають, добув води живучої й цілющої… Як я її добуду?«
— Не журись! Я тобі достану!
»Ну, гляди!«
Приходить лакей, дає йому царський приказ; а він уже давно знає, як і що. »Скажи«, говорить, »що принесу!«
От лакей і пішов.
А Скороход одвязав ногу від вуха, та як махнув — так в одну мить і набрав води живучої й цілющої. Набрав, утомивсь… »Ще«, дума, »поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, одпочину трохи.«
Сів та й заснув. Люде уже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий, ні мертвий. »Пропав!« думає.
Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав: »Не журись!« каже: »під млином спить, вражий син!«
— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень: я̀к-би його збудити?А Стрілець каже: »Не бійся: я збуджу!« От, як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли… Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люде обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.
Царь, що робити? Ну загадувати другу загадку:
— Піди, — каже на лакея, — скажи йому: як іззість із своїм товариством за одним разом шість пар волів жарених і сорок пічок хліба, тоді, — каже, — оддам мою дитину за нього; а не ззість — то от: мій меч — а йому голова з плеч!
Слухало й підслухав та й розказав дурневі. »Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не ззім!« каже дурень та й знов зажуривсь — аж плаче.
А Об'їдайло й каже: »Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й трохи.«
Приходить лакей: так і так. »Добре«, каже, »нехай дають!«
От нажарили дванацять биків, напекли сорок пічок хліба. Об'їдайло як зачав їсти — усе дочиста поїв, ще й просить: »Ех«, каже, »мало! Хоч би ще трошки дали…«
Царь бачить, що він такий — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухов води випили за одним духом і сорок сорокових кухов вина, — а не вип'є: »мій меч — йому голова з плеч!«
Слухало підслухав — розказав; дурень плаче. »Не плач!« каже Обпивайло: »Я, каже, сам вип'ю, ще й трохи буде.«От викотили їм по сорок сорокових води й вина; Обпивайло як узяв пити: всі до каплі видув, ще й підсміює. »Ех«, каже, »мало! Хоч би ще трохи — ще б випив«.
Потім того царь бачить, що нічого з ним не вдіє, та дума: »Треба його, вражого сина, зо світа звести, а то він мою дитину запакує!«
От і посилає до дурня лакея: »Піди скажи, що казав царь, щоб перед вінцем у баню сходив.«
А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чугунну напалили: »Там він сякий-такий зжариться!« Грубник натопив баню — так і палить: самого чорта, мовляв, можна зжарити!
Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідком іде Морозько з соломою. Тільки що ввійшли вони в баню, аж такий жар, що не можна! Морозько розкинув солому — й одразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидче на піч, та там і заснув, — бо намерзся таки добре! Вранці одчиняють баню, думають — тільки з його попілець зостався, — аж він лежить на печі; вони його й збудили: »Оце«, каже, »як я міцно спав!« Тай пішов із бані.
Доложили цареві, що так, мов, і так: на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зіму не топлено. Царь засмутився дуже: що його робить? Думав-думав, думав-думав… »Ну«, каже, »як достане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за його, а не достане, то от: мій меч — йому голова з плеч!« А сам дума: »Де таки простому мужикові полк війська добути? Я царь, та й то!…« От і оддав приказ.
Слухало й підслухав — і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче: »Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?« Іде́ на корабель, та до товариства: »Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди, і тепер виручіть! А то — пропав я на світі!…«
— Не плач! — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу.
Приходить слуга: »Казав, — каже, — царь, як поставиш назавтра на ранок цілий полк війська, — тоді твоя царівна!« »Добре, зроблю!« — каже дурень. »Тільки«, каже, »скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою царівну візьму.«
Уночі повів товариш дурня в поле й поніс з собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралось, Господи! На ранок прокидається царь — аж чує: грають. Він пита: »Що там так рано грає?« — »То«, кажуть, »той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.« Царь тоді бачить, що нічо́го, та звелів його покликати до себе.
Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє: шапочка рогата золота, а сам такий гарний, що Боже! Веде він своє військо, сам на воронім коню попереду, за ним старшина… Підступив під дворець:
»Стій!» — крикнув.
Військо у лаву стало — як перемите! Він пішов у дворець; царь його обнімає, цілує:
»Сідай, мій зятю, любий!«
Вийшла й царівна; як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!
От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов.
1. | С. Русова: Національні відносини в Бельґії, 1916. |
2. | —4. А. Кащенко: Перерід, оповідання, 1916. — Мандрівка на пороги, 1916. — Згадки про Сагайдачне, 1916. |
5. | Мамін-Сібіряк: Поганий день Василя Івановича, оповідання для дітей казка 1916. Друге вид. — 1918. |
6. | Т. Романченко: Поезії, 1916. |
7. | Корчак: Слава, оповідання для дітей, переклад із польської мови, 1916. |
8. | М. Мандрика: Коротенька історія кредитової кооперації на Україні, 1917. |
9. | С. Русова: Чехія та її національне відродження, 1917. |
10. | Оповідання про дітей, переказ. Б., М. та Н. Грінченки, 1917. |
11. | Оповідання про хлопців, переказ. Б. та М. Грінченки, 1917. |
12. | Оповідання про дівчат, переказ. М. та Н. Грінченки, 1917. |
13. | Про хлопця, що боровся з морем, переказ. Б. Грінченко, 1917. |
14. | Про мопса, переказ. Б. Грінченко, 1917. |
15. | Про малого Якова Коннора, переказ. Н. Грінченко, 1917. |
16. | Про італійського хлопця Маріо, переказ. Н. Грінченко, 1917. |
17. | Малий писарь, переказ. М. Грінченко, 1917. |
18. | Про Настю-шкоду, переказ. М. Грінченко, 1917. |
19. | Про Доллі, переказ. Б. Грінченко, 1917. |
20. | Про Едиту й злодія, переказ. Б. Грінченко. |
21. | Б. Грінченко: Як жив український народ, 1917. |
22. | й 23.Т. Шевченко: »Заборонені« поезії, 1917. — Сон, 1917. |
24. | Дзелень-бом: Збірник віршів, пісень та приказок, 1917, з мал. |
25. | Малюйте, діти! Книжка І, 1917. |
26. | Б. Чередниченко: Захистки для селянських діток улітку, 1917. |
27. | Українська грама́тка (букварь), 1917. |
28. | А. Кащенко: На руїнах Січі, 1917. |
29. | М. Грінченко: Про виборче право, 1917. |
30. | Народні казки, зі збірника Рудченка, з мал., 1917. |
31. | Леся Українка: Бояриня, драматична поема, 1918. |
32. | І. Котляревський: Твори, повний збірник, 1918. |
33. | Т. Шевченко: Кобзарь, повне видання, 1918. |
34. | —35. Мамін-Сібіряк: Старий горобець, з мал. — Пригоди статечної миші, з мал., 1918. |
36. | В. Корнієнко: Запорозький клад, з мал., 1918. |
37. | Леся Українка: Стародавня історія східних народів, 1918. |
38. | С. Русова: Дошкільне виховання, 1918. |
39. | А. Кащенко: Ілюстрована історія війська запорозького, 1918. |
40. | Мойсеєв: Новий завіт, шкільний підручник, 1918, |
- А. Кащенко: Борці за правду, історичне оповідання, видання 4-те.
- А. Кащенко: Під Корсунем, історична повість, видання 3-тє.
- А. Кащенко: Славні побратими, історичне оповідання, видання 5-те.
- А. Кащенко: Кость Гордієнко-Головко, останній лицарь Запорожжя, видання 3-тє.
- А. Кащенко: З Дніпра на Дунай, оповідання для юнацтва з часів скасування Запорозької Січі, видання 3-тє.
- А. Чайківський: Козацька помста, оповідання з козацької старовини 2-ге видання.
- В. Корнієнко: Запорозький клад, казка. З 10-ма малюнками І. Стеценка
- Мамин-Сібіряк: Три оповідання, З 19-ма малюнками Погрібняка й Магалевського.
М.-Сібіряк (з попередньої книжечки кожне оповідання окремою одбиткою): - Старий горобець, 3-тє видання, з 5-ма мал. М. Погрібняка.
- Пригоди статечної миші, 3-тє видання з 7-ма мал. М. Погрібняка. (Переклад учнів 4 кляси І. Катеринославської Української гімназії.)
- Поганий день Василя Івановича, 4-те видання з 7-ма мал. Ю. Магалевського.
Казки Гавфа, переказ з німецької мови під редакцією І. Труби: - Частина перша, друге видання, з 86-ма малюнками.
- Частина друга, друге видання, з 82-ма малюнками.
- Казки Бехштайна, переказ з німецької мови під загальною редакцією І. Труби, частина друга. Друге (повне) видання з 64-ма малюнками
- С. Русова, Серед рідної природи, збірник оповідань, з малюнками Ю. Русова
- Т. Шевченко: Кобзарь, повне народне видання в І томі, з поясненнями, примітками та під редакцією д-ра В. Сімовича, з портретом і біоґрафією поета.
- »Ярина́«, Українська граматка з читанкою, IV. перероблене видання з усіма новими малюнками (коло 60) Ю. Магалевського (з додатком статті »Для учителя«), друк. з доручення Міністерства Народньої Освіти У.Н.Р.
- М. О. Ковалевський: Історія Греції та Риму, для школи й самонауки, з 46 малюнками й 3 картами, друк. з доручення Міністерства Народньої Освіти У.Н.Р.
- Українські народні казки (Зі збірника Рудченка), вид. II, з 42 малюнками Ю. Магалевського.
- Рись-Мати, Брат і сестра в лісі, з 8-ма мал.
- Летючий корабель, з 5-ма мал.
- Царівна-жаба, з 5-ма мал.
- Гордий Царь, Про царенка Івана, та Чортову дочку, з 5-ма мал.
- Попович Ясат, Правда та неправда, з 9-ма мал.
- Убогий та багатий і Дівка-чорнявка, Безщасний Данило й розумна жінка з 10-ма мал.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|