| ◀ Ада Неґрі. Сад зачарований | Лїтературно-науковий вістник Річник IX. Том XXXVI Книжка XI «Нема менї назви…» (Ада Неґрі) пер.: П. Грабовський |
Ада Неґрі. Не вертай ся — оставай ся ▶ |
|
Нема менї назви. Я — вбога дочка
Холодної хати;
З мужицького роду мій батько та мати,
А в серцї мойому їх вдача палка.
І ангел панує і демон стоїть наді мною —
Не дам собі ради з собою:
Думками лїтаю бистріш, нїж Мазепу
Носив колись кінь серед степу.
Я — загадка: разом душа моя прагне
Відрази й любови; я — дужа і млява;
То прірва розпуки на дно мене тягне,
То всю розворушить дитина ласкава.
Хай лихо та злиднї до мого горіща
Заглянуть — я їх не боюсь,
Хай крила приборка недоля зловіща, —
Всї кинуть, забудуть — сьміюсь.
Я плачу над тим, хто дріжить, а не має
На старість нї хлїба, нї сил, нї кутка,
Над хворими дїтьми, що навіть земля не приймає,
Над безлїччю мук, що жахнеть ся уява людська.
Як сльози підступлять — враз пісня поллєть ся
Така незвичайна та сьміла,
А серденько бєть ся, на клаптики рветь ся:
З людьми його я подїлила.
Чи слуха хто-небудь — байдуже; ледащо
Хай лає, катує та мучить, —
Нї рухом, нї зглядом не зважу нї нащо;
Мене він стрілою не влучить.