ЛЕУАК/5/Памяти Г. А. Залюбовскаго

by Я. П. Новицкій, А. Синявскій, В. Бідновъ, В. Даниловъ

Лѣтопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссіи. Матеріалы для исторіи Запорожских козаковъ Я. П. Новицкій, А. Синявскій, В. Бідновъ, В. Даниловъ під ред. Я. П. Новицкій, А. Синявскій, перекладено з російської мови користувачами Вікіджерел Памяти Г. А. Залюбовскаго (В. В. Данилов) (1909)

1909

Пам'яті Г. А. Залюбовського.

Етнографічне вивчення української частки населення Катеринославської губернії має декілька представників в персоні покійного Ів. Ів. Манжури († 1893 р.) ^[1]) і живого—почесного історика Запоріжжя Д. І. Еварницького, Я. П. Новицького і в останній час В. О. Бабенко. Але був ще один невтомний Катеринославський етнограф, про якого, проте, ніхто не знає, про якого зовсім забули. Ми говоримо про Григорія Антоновича Залюбовського, колишнього представника Катеринославського Окружного Суду (сконав в 1898 р.). Достатньо сказати, що зібранні Залюбовським в Катеринославщині матеріали увійшли в такі великі етнографічні видання, як М. Номиса: „Украінські приказки, прислівъя и таке инше", 1864 р., куда їм було долучено 585 записаних із народних уст, і в „Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Юго-Зап. Край", відома також участь „Читанкѣ" Хуторного і в українському словнику Шейковського. Але і крім цього, Залюбовський брав участь в багатьох виданнях. Автор його некролога ^[2] говорить „Въ малорусской этнографіи вы не найдете ни одного изданія, на коемъ бы красовалась надпись покойнаго, но внутри почти каждаго сборника, подъ отдѣльными записями, скромное: „сообщилъ Залюбовскій" — не диковина. І записів, і повідомлень цих велика кількість! А між цим візьміть будь-яке літературно-етнографічне дослідження з приводу цього питання. наприклад, капітальну працю: „Исторію этнографіи“ Пипіна, „Исторію литературы“ проф. Огоновського, „Исторію литературы украинской“ проф. Петрова — і ви не зустрінете серед переліку етнографів та збирачів народного слова імені Залюбовського. Але запитайте про нього будь-якого вченого-етнографа і аматора етнографії України, і ім'я його буде проголошено останніми із явною повагою. Усно воно прекрасно відомо, а листування покійного свідчить, що фактично жодне із малоросійських видань з етнографії не могло бути без його участі. Але поки живі колеги покійного, збереглася й усна пам'ять про нього. А зійдуть із життєвої сцени останні поціновувачі музи народної і може замовкнути невнесення в списки літопису прекрасне ім'я покійного, як етнографа. Таким чином перед нам вималювався симпатичний облік із типовими рисами тих місцевих працюючих на стежці науки, які так бувають корисні для наукових завдань, і яких до цього ж мало у нас в Росії, але пам'ять про яких зникне скоро і не переживе навіть одного покоління. Так і було із Залюбовським. Навіть в спеціальному нарисі проф. М. Ф. Сумцова „Объ этнографическомъ изученіи Екатеринославской губ.“ („Сборникъ статей Екатер. Науч. Общ. по изученію края“ 1905 р.) ім'я Залюбовского не згадується.

В цьому нарисі ми хотіли б додати до характеристики Залюбовського одну рису: його любов до своєї національності. Ця любов не була стихійною, але ідейною. Про це свідчить приставлений між паперами знаменитого руського вченого, першого ректора Університету св. Володимира М. А. Максимовича лист до нього від Залюбовського. Лист цей цікавий не тільки у відносинах Залюбовського, але і для характеристики українського національного настрою в близькому до Катеринославу Харкову 60-тих років. Додаємо цей лист повністю.

„20 листопада 1864 року
Харьків.

Високоповажний пане,
Михайло Олександрович!

Перш усёго вибачайте, пане, що я невидомій Вам чоловік, обертаюсь до Вас із ціею річчю, що смів турбувати Вас нею ради тутешних користей. Будучи певний, що Ви не поремствуете на мене за це, я й одваживсь на цей лист. Але едина власна моя користь не дозволила б мені сего: пишу не з-за себе одного.

Нам, харьківцям, дуже б треба, дуже б бажалось володати Вашими літературніми і историчними вчинками, теж Вашими збірками украінських пісень (виданнями років 1827, 34 й 49) й украінськими збірками^[3]) але чисто незнаемо, де іх добути. Я засилав прісьбу свою про це і у Петенбурх, і у Москву, і у Одессу, рився і в харьківських книгарнях, але усе по-дурному — нема. Так оце, спіткавши случаем шлях до Вас, я й пишу й покірливе просю Вас, відповідати нам, де б ми змогли найти це усе? Треба б сего усего у Харьків экземплярів по десятку, або-що; не лишне б зовсим було, як би й більш було сих вчинкив на продажі у книгарні. Баллиноі, хоч на коммиссіі, бо потреба на них чуеця не рідко, а особливе на збірки пісень. Коли ласка ваша, шановний пане, оповістіть нас про це. Кажу: „нас“, бо я тут не один малоросс, бажаючий добра своій родині і цінуючий людей, котрі роблять ій добро і не відвертаюця від неі, як сини непотрібні. Нас, кажу, не один, і усі б ми бажали мати Ваши вчинки і видання. Може у Вас е тепер при Вас кілька экземплярів; на цей кінец, звістіть, якім вчинкам яка ціна, і ми хутенько вишлемо Вамъ гроші. Сюди дійшли Ваші „Новыя письма къ Погодину“ ^[4]) через пана Борисяка. Спасибі Вамъ за них; вони вже сливе усі розійшлысь, або хутко не стане іх.

Подозвольте мені від себе послати Вам два харьківських видання: „Долю“, вчинок молодого писаки — чорноморця Нардеги, і „Не до любови“, вчинок одного полтавського пана Шохина. Просю Вас принята в подарунок; я іх видаведь. Готуеця у нас дечого багато до дрюку і повинно хутко попасти у дрюкарню — дещо і драматичне, і бельлетристичне, і лиричне. Не знаю, коли воно, вийде на світ Божий. Готуеця й збірка на — світ.

Вашу одповідь, коли буде Ваша ласка, просю надіслати шляхом до мене: Григорію Антоновичу Залюбовскому въ Харьковъ, въ книжный магазинъ Баллиной.

Винюсь пред Вами, достоповажний пане, ще раз у цій докуці, що смів Вас турбувати нею, і зостаюсь щиро поважаючий Вас й завжди готовий до послуги

Грицько Залюбовський.“

Достойна була праця Залюбовського — зібрана народних українських пісень. Але все ж напрошується питання, чому цей, знаючий, працьовитий і не позбавлений енергії чоловік обмежувався тільки участю в чужих виданнях або виданнях чужих творів і не створив нічого свого власного? В новітній невеликий за об'ємом культурній історії України знайдуть місце також імена таких осіб, як Залюбовський, і тому для вияснення його чесної фізії може бути хто-не будь із людей, близько які близько знали Залюбовського в Катеринославі, відповість на сформоване вище питання.

М. Одеса.

В. В. Данилов.

Примітки

1. Про нього стаття проф. Сумцова: „И И. Манжура, какъ поэтъ и этнографъ" в збірнику: „Изъ украинской Старины".
2. „Страничка изъ жизни Г. А. Залюбовскаго". Днѣпровская Молва, 1899, № 17; перепечатано въ „Кіевской старинѣ" 1900 р. № 1.
3. Незрозуміло, які ще „украіньськи збірки“ має на увазі Залюбовський, крім збірників українських пісень. Можливо було збірники Максимовича „Украинецъ“ 1869 р. або більш ранній „Кіевлянинъ“ (1840, 1841 і 1850 р.).
4. О старобытности малороссійскаго нарѣчія. Новыя письма къ М. П. Погодину. М, 1863 въ 16 д. л., 70 стр.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року. Автор помер у 1970 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 50 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.