Кос Чагил на Ембі/XII
| ◀ XI | Кос Чагил на Ембі XII |
XIII ▶ |
|
|
Ми погодилися з довгоносим хлопцем, що калмиковцям було чого остерігатись, і вилізли покурити. Нафтові резервуари Ракуші, немов величезні гостроверхі кибитки, уже стояли на землі, за ними було море, мілке, але найстрашніше з морей у шторм.
На глибоких місцях серед мілин, от як у форту Александровську, ходить вічний зиб, а в шторм кораблі зовсім не можуть іти і повертаються, звідки прийшли.
За громадянської війни, коли отаман Толстов оце вийшов із порта Александровського, простуючи до Персії, у порт прибув невеликий пароплав. Він ішов із Петровська до Баку, але його затаскало штормом за тисячу кілометрів на протилежний берег, і він мусив шукати рятунку в затоці форта Александровського.
Він ішов під червоним прапором Рад, на борту був всього один пасажир — комісар, що їхав у Баку з доручення командування. У Баку давно була радянська влада, але в форті Александровському радянської влади не було. Тільки вчора розійшовся сход, на якому генерал Толстов пропонував всім, хто хоче іти з ним у Персію. Рятуючись від смерті на морі, комісар попав у козаче кубло.
Ніде було дітись, боючись, щоб його не замучили в ту ж мить, комісар негайно скликав мітинг. „Війна скінчена, — сказав він, — скрізь організовано радянську владу“, і тут же зорганізував радянську владу в Александровську. Провів вибори у раду і вранці, цілісінький, погрузився знову на пароплав. Червоний прапор проводив його з форта Александровського.
Цей комісар коли не походженням, то духом теж був калмиковець. Як і інші калмиковці, він ніколи нічого не чув про філософа Сократа, який обстоював ту доктрину, що мужність має своє коріння в мудрості. Наскільки можна згадати, не маючи під рукою платонових діалогів „Файдрос“ чи „Симпосіон“, ідея старого мораліста була така: тільки мудрець може бути мужнім, бо тільки він здатний правильно оцінити, що він може втратити і що придбати, рискуючи життям.
Коли у радіатор наллято воду, шофер, високий гарний козак-адаєць, підійшов до нас і теж сів покурити.
— Ракуша близько, — сказав він. — Дивись, резерву-уже не плавають на небі. Вони сіли на землю.
— Резервуари можуть плавати, — сентенційно мовив старий слюсар. — Можуть плавати на воді, адай!
Адаєць мовчки посміхнувсь, на строгому, темному, з металевим одблиском, лиці заграло хлоп'яче завзяття. Він сам був слюсар, шофер, кандидат партії. Смішно було переконувати його, що порожні баки, хоча б і з клепаного заліза, можуть плавати на воді. Хлопчик міг би це зрозуміти.
— Надарма ти смієшся, адай! — казав далі слюсар. — Ти знаєш свого директора, директора Кос Чагила Єрохіна? Це він навчив резервуари плавати!
— А, — сказав адаєць і посміхнувся ще ширше. — Ти говориш, як ворожбит, старий слюсарю! — Він ускочив у кабінку і після оповідання про те, як калмиковці навчилися боятись, ми почули повість про те, як резервуари навчилися плавати.
Єрохін був тоді ще зовсім молодий чоловік, він працював у Баку в Лаврентьєва. Розвідка показала, що є промислова нафта на Святому Острові. Цей святий острів був досить далеко від більшовицької землі — цілих дев'яносто кілометрів. Як завжди, Лаврентьєву шкода було часу. Треба було розбирати резервуари, вантажити на плашкоути і знову склепувати на острові. Діла було на цілі місяці.
Єрохін підтяг колосальні резервуари на полозках над самий берег, зіпхнув їх у море, запріг у них буксирний пароплав і поплив. Заразом він узяв на буксир два ланкаширські котли, наказавши уважливо позатуляти всі крани.
Морем випливав небачений караван. Більшовицький буксир сопів попереду. За ним гойдалися, пливли до святої землі круглі резервуари руба і довгасті котли лежма.
Птиці хмарами здіймалися з моря, кричали й хвилювались над незвичайною процесією до святого острова.
Резервуари без біди причалили до землі. Тільки на одному котлі, одкрутивши манометр, монтер забув затулити дірку манометрового патрубка. Перевалюючи через котел, хвиля нахлюпала в нього води, він сідав чимраз нижче і нарешті, набравши півкорпуса, натяг залізну вузду і став дибки. Він потоп в останній протоці у фарватері пасажирського руху. Єрохін покищо обрубав вузду і поїхав без нього.
На світанку капітан пароплава за малим не побив штурмана, який твердив, що вони йдуть просто на якийся новий буй. Вийшовши на палубу, він довго протирав очі і, кінець-кінцем, наказав свистати всю команду нагору.Команду вишикували лицем до бушприта у дві шеренги.
— Дивитись зюд-зюд-вест! — скомандував капітан.
— Єсть дивитись зюд-зюд-вест! — ладно відповіли матроси.
— Казати, що бачиш зюд-зюд-вест!
— Єсть казати, товаришу капітан! Буй!
Капітан спинив машину і почав давати радіосигнали, запитуючи про новий буй посеред фарватера. Зчинилася метушня. З берега капітанові передавали, шо він або п'яний, або осліп, або збожеволів, а капітан відповідав, що він ідіотських жартів терпіти не буде, а подасть скаргу у Наркомвод.
Єрохіну довелося екстрено визнавати свою провину, плисти до котла і качати з нього воду. Віддавши воду, котел полегшено зітхнув і дав відбуксирувати себе до острова.