Короткий словник синонімів української мови (1975)/Передмова до 2-го видання
| Короткий словник синонімів української мови Передмова до 2-го видання (Кость Т. Церкевич) |
Умовні скорочення і пояснення до виправлень ▶ |
|
|
На еміґрації здавна відчувається потреба в синонімічному словнику української мови, але різні несприятливі обставини стояли на перешкоді у виданні такого словника. Ця потреба стає тим пекучіша, бо в УРСР систематично поширюють російську мову в усіх ділянках українського культурного життя, щоб таким чином спинити нормальний розвиток української мови. Крім того, саму українську мову там русифікують. Цей натиск російської мови дошкульніший ще й тим, що українці у вільному світі не протиставляться йому за допомогою видання словників української мови, практичних мовних довідників тощо, які допомогали б українцям орієнтуватися у правильному літературному мововжиткові та данали б постійну відсіч протиукраїнській мовній політиці в УРСР.
Поява „Словника української мови” Академії наук УРСР, 1973 р., Словника-довідника «Українська літературна мова і наголос” М. А. Жовтобрюха, 1974 року і „Короткого словника синонімів української мови” П. М. Деркача, 1960 року, ще й досі не викликала критичної оцінки в наших наукових виданнях. І якби часопис „Свобода” не надрукував рецензії проф. Василя Чапленка на два перші словники, то українська громада ще й до цього часу не знала б про їх існування. Та коли б ми „взяли під мікроскоп” ці словники, то аж тоді переконалися б, яку велику шкоду приносять вони для українського мовлянина, якщо він прийматиме поданий в них мовний матеріял безкритично. Словник П. М. Деркача також не відійшов далеко від вищезгаданих, а будучи призначеним для молодої інтеліґенції та шкіл, він заподіяв багато шкоди мові молодих людей, що користувалися ним.
Головним завданням Науково-дослідчого Товариства Української Термінології (НДТУТ) є укладання англо-українських і українсько-англійських термінологічних словників. І якщо деколи НДТУТ відходить від накресленого пляну праці, опрацьовуючи інші словники або мовні праці, то звичайно тільки тоді, коли воно має до розпорядження фінансові засоби та кваліфіковані сили до додаткової праці. Крім того, для складання українських термінологічних словників НДТУТ потребує правильних українських мовних матеріялів, на підставі яких можна було б очищувати українську термінологію від російських впливів. Це також є причиною, чому воно перевидає Словник П. М. Деркача; це також було причиною, чому воно в 1973 році перевидало „Словник слів, у літературній мові не вживаних” проф. д-ра І. Огієнка. Цей словник звертає увагу читача на численні занечищення української мови русизмами, польонізмами, провінціялізмами тощо. Вже сьогодні можна сказати, що Словник І. Огієнка виконав своє завдання, якщо йдеться про збереження чистоти української мови. На це вказують також численні листи громадян до НДТУТ та опубліковані в пресі чотири прихильні рецензії.
Наступним заходом у виконанні плянів НДТУТ була спроба опрацювання поширеного словника синонімів української мови. Одначе, зважаючи на свої сили, керівництво НДТУТ прийшло до переконання, що приготування до друку такого словника вимагало б кількох років праці. Тому, щоб зискати на часі, вирішено перевидати „Короткий словник синонімів української мови” П. М. Деркача та дати цим поштовх українським мовознавцям на еміґрації до опрацювання ширшого синонімічного словника української мови.
Спочатку був плян перевидати словник П. М. Деркача без жодних змін у його тексті. Але, після докладнішого ознайомлення з кількома його сторінками, виявлено в ньому велику кількість недоліків, помилок правописного і лексичного характеру. Крім багатьох русизмів, автор впровадив у цей словник багато суторосійських слів, часом зміняючи російське слово доданням українського приростка, закінчення або зміни одної чи двох літер тощо. У багатьох випадках укладач Словника повизначав українські літературні слова як „обласні”, „застарілі” або „рідковживані”, щоб тим способом вилучити їх із складу української літературної мови. Також його фразеологія до деяких пояснень живцем перенесена з російської фразеології. Тим то виданий в 1960 році Словник П. М. Деркача не „допоміг би учням у самостійній творчій праці”, не „полегшив би учням заощадити їхній час у виконанні багатьох домашніх завдань, спрямованих на розвиток мови”, як висловився у передмові до цього словника канд. філол. наук С. П. Левченко. Навпаки, він обнизив би знання української мови в того, хто у вільному світі користувався б ним, бо призвичаїв би читачів словника засвоювати русизми і зрусифікований правопис.
Ствердивши такі недоліки цього Словника, НДТУТ вирішило проаналізувати його лексику і виправити помилки, що їх допустилися видавці в УРСР. Хоч виправлений Словник П. М. Деркача не дістанеться в руки українського громадянства в УРСР, зате він залишиться у книгозбірнях університетів вільних країн, як свідок і документ русифікації української мови, і як взірець чистої нескаліченої української літературної мови.
При співпраці українських філологів у вільному світі та на основі повноцінних українських джерел-словників, опрацьованих і виданих без нагляду та тиску вчених з Академії наук УРСР, Редакційна Колеґія у складі мґра Віталія Волкова, д-ра Наталії Пазуняк, д-ра Дана Богдана Чопика, д-ра Костя Т. Церкевича і мґра Никифора Щербини виправили Словник П. М. Деркача і достосували його попередній текст до норм української літературної мови та українського академічного правопису з 1928 року. Технічну працю над виправленням тексту і нове технічне оформлення виконали мґр Лонгин К. Церкевич та мґр Ольга Ляшкевич. Остаточну коректу тексту в новому виданні виконав інж. Теодор Тарахівський з панею Лесею Гевка-Печко. Мистецьке оформлення обкладинки виконав мистець Богдан Певний.Крім того Редакційна Колеґія зверталася листовно або радилася особисто в деяких мовних питаннях з більше як двадцятьма українськими мовознавцями, письменниками і особами, які цікавляться мовними справами. Прізвища тих, що дали свою згоду на це, поміщуємо скремо — у списку дорадників.
Усім членам Редакційної колеґії, технічним співробітникам і мовним дорадникам за їх безкорисну працю Управа Науково-Дослідчого Товариства Української Термінології складає на цьому місці щиру подяку.
Нью-Йорк, Н.-Й.
25-го травня 1975 р.
голова НДТУТ
Письменниця Галина Журба.
Інж. Михайло Лавренко.
Д-р Дмитро Лепкий.
Проф. д-р Петро Одарченко.
Інж. Євген Пастернак.
Проф. д-р С. Самбірський, Люіз Університет.
Проф. д-р Мирослав Семчишин, Іллинойський Стейтовий Університет, Чікаґо, Ілл.
Проф. д-р Яр Славутич.
Інж. Степан Чернявський.
Проф. д-р Василь Ящун, Пітсбурґський університет.