Конрад Валлєнрод/Вступ
| ◀ Вступне слово | Конрад Валлєнрод пер.: Степан Чарнецький Вступ |
I. Вибір ▶ |
|
Сто літ минало, як в поганській крови
Хрестовий Чин купався на півночі;
Давно вже шию вгнув Прусак в окови,
Або втікав з душею в світ, за очі;
А за збігцем німецькі гнались стежі,
Вязнили, били, по литовські межі.
Німан сумежні розділив народи:
По сей бік вод блищать святинь гребені,
Шумлять ліси, богів житла свячені;
По той бік знову на узгірю вритий
Хрест, Німців знак, чоло зніс гордо в небо,
Грізні до Литви рамена знімає,
Мов би гадав всі землі Палємона
З гори обнять і загорнуть під себе.
По сей бік молодь литовська юрбою,
У колпаках та у медвежім строю,
З луком і жмутом стріл в кріпкій долоні,
Пильно німецькі слідить обороти.
По той же бік в панцирі та шеломі
Їздець німецький зір впялив у Литву;
Ладить рушницю й шепоче молитву.
З обох боків сторожать пильно бродів.
Німан, що всіх вязав колись дружбою
І лучив землі двох братніх народів,
Сьогодня став їм вічности межою;
Лиш в небезпеці за життя й свободу,
Мож перебристи його тиху воду.
І тільки вітка литовського хміллю,
Яку тополя пруська заманила,
Вючись по вербах і водянім зіллю,
Сміло, як раньше, рамена схилила,
Зеленим віттям понад филі гнеться,
І по той бік з коханцем обійметься.
І соловії в ковненській дуброві
З товаришами братьми за водою
Ведуть, як раньше, литовські розмови,
Або, крильми весело злопотівши,
Летять в гостину на спільні острови.
А народ? Нарід розєднали бої!
Давне Прусаків і Литви братання
Вже позабулось. Иноді кохання
Людий зближає. Знав я людий двоє.
Німане! Скоро зрушить твої броди
Буря, що смерть, пожежу скрізь розносить;
І скаламутить твої чисті води,
Вінки дерев над берегами скосить,
Та із садів прожене соловія.
Що довгий вік дружба свята вязала,
Усе ненависть народів поглотить,
Усе розібє; лиш серця коханків
Зєднає знову пісня вайдельоти.