Вікіджерела

Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би тобі довелося

< Кобзарь (1876) | Том 2

Як-би тобі довелося
В нас попанувати,
То знав би ти, панебрате,
Як їх називати,
Оттих твоїх безталанних
Дівчаток покритих;
А то верзе біси-зна-що.
Та й думає: ми-то,
Ми-то людям покажемо
Оціх безталанних.
Та навчимо шануватись
Паничів поганих.
Шкода й праці! Поки села,
Поки пани в селах, —
Будуть собі тинятися
Покритки веселі
По шиночках з москалями,
І не турбуйсь, брате! [1]

— Добре, кажу. А все-таки
Невеличку нате
Оцю одну останнюю.
Слухайте ж, панята!

 Дівчата на луці гребли,
А парубки копиці клали,
Та знай на сонце позірали,
Та нісенітницю верзли:
Звичайне, хлопці; а дівчата,
Мов ті сороки, цокотали,
Та до криниці учащали —
У яр погуляти.
Найкращая з всёго села
Давненько вже у яр пішла,
Узявши глечик, та й немає;
А лановий і не шукає,
Мов і не бачить. Не новий
Оцей лукавий лановий:
Стара собака, та ще й бита.
У бальці стало щось кричать.
Побігли хлопці рятувать. [2]

Аж там панич несамовитий,
Недоліток таке творить —
Сердешну дівчину мордує;
Сердешна дівчина кричить...
Прибігли хлопці; не рятують —
Бояться пана. А один,
Що-наймолодший, озірнувшись,
 Та вилами пана
 І просадив, мов ту жабу...
 Застогнав поганець
 Та й опригся. Порадились,
 Дали в город знати,
 Суд наїхав; подивились,
 Попились завзято
 Судовики. Заковали
 Хлопця молодого,
 Та в тюрму заквасували, [3]
 Та й більше нічого.

На верстовім шляху в полі
Корчма під вербою [4]
Стоїть собі в холодочку;
А по-під корчмою
Сидять в путах арестанти.
Трохи одпочити
Позволено бідолахам,
Та води напитись.
Сидять собі, розмовляють,
А де-хто й куняє.
А з-за гори поїзжане
На шлях виїзжають,
Аж три тройки. І, звичайне,
Коло корчми стали:
Дати коням одпочити;
Та й дружки пристали,
Співаючи. От-то-ж стали.
Молодая встала,
Взяла кварту оковити,
Та й почастувала
Сердешного невольника
І ёго сторожу.
Коли дивиться — погляне, —
Боже, милий Боже!
Між невольниками в путах
Той самий єдиний
Її местиик безталанний
Несе з України
Аж у Сібір ланцюг-пута.
А ти будеш тута
У роскоші і не будеш
Ні знати, ні чути
Ёго плачу вседневного.
Не почастувала
Свого местника святого
І не привітала;
Тілько глянула на ёго.
Та й більше нічого.

 По переду поїзжане
 Рушили в дорогу,
 А за ними й невольники
 Побрязкали путом
 По-над шляхом. І нікого
 Не видно, не чути
 Коло корчми; одна собі
 Поки-що осталась
 З шинкаркою. Кругом неї
 Димом розстилалась
 В полі курява.
 І смерклося.
 І вік невеликий,
 Не тілько день. На хуторі
 Танці та музики
 Аж до півночи. Придани
 Постіль пійшли слати
 У комору; а молода
 Вийшла мовчки з хати,
 Та й пропала. Скрізь шукали,
 До світу шукали,
 Та не найшли. Де ж поділась?
 Де? Помандрувала
 За невольником убогим
 У Сібір... Та й годі.


  1. ↑ Нехай буде так, як буде,
    А все одну нате
    Оцю одну не покритку,
    А так собі... (Рукоп. варьянт.)
  2. ↑ Аж там їх пан несамовитий
    Дівчину мордує.
    »Кгвалт! рятуйте люде добрі!«
    Ніхто не рятує;
    Тільки хлопець перехрестивсь
    Та вимни пана
    . . . . . . (Перший рук.)
  3. ↑ ... захвасували. (Перш. рук.)
  4. ↑ Ішов етап із городу
    Та й став під корчмою
    Одпочити в холодочку,
    Та води напитись,
    Як-то дадуть! Бо буває
    Далеко носити
    То й вибачить таки треба!
    А тим часом стали
    Коло корчми аж три тройки;
    Дзвоники брязчали,
    Грала музика троїста,
    Люде гомоніли,
    Та весельної співали,
    Бо було весілля:
    Молодую везли в хутір
    Та так опинились
    Коло корчми. Коні бідні,
    Бачте, потомились!
    Он як хропуть! Що ж се сталось?
    Плакать перестала
    Молода їх. Вона того
    В залізах пізнала
    Того хлопця молодого,
    Що заколов пана,
    Та нікому й не сказала.
    А придани пьяні
    Й не пізнали, й не бачили,
    Як перелякалась
    Молода їх арестанта;
    І як потім стала
    Розмовлять з ним і оддала
    Перстень молодого —
    Рестантові. Не бачили
    Придани нічого!
    Це та сама молодая,
    Що сей безталанний
    Вирвав вилами у пана
    І несе кайдани
    У Сібір несе за неї.
    Як-би хоч любились?
    То й не жаль було б сіроми;
    А то так случилось,
    Просто з запалу та й годі.
    Молодиї сіли
    Та й поїхали до-дому
    І етап в дорогу
    Забрязкотав кайданами,
    Помолившись Богу
    За молоду. Бо молода
    Всіх почастувала.
    Приїхали. — Заспівали
    Та затанцювали
    До вечора, а в-вечері
    Молоду шукали!
    Та не найшли, не дознались
    Де вона поділась.
    І слёзами упилося
    Веселе вісілля!
    Молодий той у коморі
    Сам собі ночує,
    А молода за етапом
    У Сібір мандрує!
     (Перш. рукоп.)
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Кобзарь_(1876)/Том_2/Як-би_тобі_довелося&oldid=37665