|
За горами гори, хмарами [1] повиті,
3асіяні горем, кровию политі,
З-покон-віку Прометея
Там орел карає,
Що-день-божий довбе ребра,
Серце розбиває; [2]
Розбиває, та не випье
Живучої крови:
Воно знову оживає,
І сміється знову.
Не вмірає душа наша,
Не вмірає воля;
І неситий не виоре
На дні моря поле;
Не скує душі живої
І слова живого,
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю [3] з Тобою стати,
Не нам діла Твої судить:
Нам тілько плакать, плакать, плакать,
І хліб насушний замісить
Крівавим потом і слёзами!
Кати знущаються над нами,
А правда наша пьяна спить!
Коли-ж вона прокинеться,
Коли-ж одпочити
Даси, Боже, утомленим, [4]
І нам даси жити?
Ми віруєм твоїй силі,
І слову живому: [5]
Встане правда, встане воля,
І Тобі одному
Поклоняться всі язики [6]
Во віки і віки.
А поки-що течуть ріки —
Крівавиї ріки!...
За горами гори хмарами повиті,
Засіяні горем, кровию политі!
От-там-то Милостиві Ми,
Ненагодовану і голу,
Застукали сердешну волю,
Та й цькуємо... Лягло кістьми
Людей муштрованих чи-мало...
А сліз, а крови? Напоїть
Всіх Императорів [7] би стало...
З дітьми і внуками, втопить
В слёзах удових. [8]
А дівочих,
Пролитих нишком[9] серед ночи,
А матерніх горячих сліз,
А батьківських, старих, крівавих —
Не ріки — море розлилось,
Огненнеє море!
Слава, слава
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам царям! —
Слава!
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті;
І вам, лицарі великі, [10]
Богом незабуті!
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає;
За вас сила, за вас воля
І правда святая!
„Чурек і сакля — все твоє:
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не візьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах. [11]
У нас [12] — на те пісьменні ми —
Читаєм Божиї глаголи,
І од глибокої тюрми,
Та до високого престола,
Усі ми в золоті і голі. [13]
До нас в науку... ми навчим,
Почону хліб і сіль почім?
Ми християне; [14] храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас. —
Нам тілько сакля в очі коле,
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана? Чом ми вам
Чурек же ваш та так не кинем, [15]
Як тій собаці? Чом ви нам
Платить за сонце неповинні?
Тай тілько ж то!
Ми не погане, —
Ми настоящі християне;
Ми малим ситі. — А за те, [16]
Як-би ви з нами подружились,
Богато б де чому навчились.
У нас же і світа як на те:
Одна Сібір неісходима!
А тюрм? а люду? — що й лічить:
Од Молдована аж до Фінна, [17]
На всіх язиках все мовчить:
Бо благоденствує!... У нас
Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що царь якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе, [18]
А друга вбив! Тепер на небі!
Ось бачите, які у нас
Сидять на небі? Ви ще темні,
Святим хрестом непросвіщенні!
У нас навчіться... В нас дери,
Дери та дай,
Та потім прямо в рай,
Хоть і рідню всю забирай.
У нас... чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Хранцузів даєм; продаєм,
Або у карти програєм
Людей... Не негрів, а таких
Таки хрещених, но простих.
Ми не Гишпане: крий нас Боже!
Щоб крадене перекупать та продавать,
Як ті жиди... ми по закону!“ —
По закону Апостола
Ви любите брата? [19]
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу,
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жинці на патинки,
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!
За кого ж Ти розпинався,
Христе, Сине Божий?
За нас добрих? Чи за слово
Істини? Чи може.
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось!
Храми, каплиці і ікони,
І ставникн, і мірри дим, [20]
І перед образом Твоїм
Неутомленниї поклони
За кражу, за війну, за кров...
Щоб братню кров пролити, просять,
А потім в дар Тобі [21] приносять
З пожару вкрадений покров...
Просвітились, та ще хочем
Других просвітити:
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям.
Все покажем, [22] тілько дайте
Себе в руки взяти:
Як і тюрми мурувати,
Кайдани ковати,
Як їх носить, як і плести
Кнути узлуваті,
І як під них спини підставляти:
Всёму навчим, [23] тілько дайте
Взяти свої гори, —
Ті останні, бо взяли вже
І поле, і море!
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове [24] любий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну: довелось запить
З московської чаши [25] московську отруту...
О друже мій добрий, друже незабутий!
Живою душою в Украйні витай;
Літай з козаками по-над берегами,
Розриті могили в степу назирай, [26]
Заплач з козаками дрібними слёзами,
І мене з неволі в степу виглядай!
А поки-що мої думи,
Моє люте горе,
Сіятиму; [27] нехай ростуть
Та з вітром говорять
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Тиї [28] думи аж до тебе!
Братнёю слёзою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш,
І могили, степи, гори, [29]
І мене згадаєш. —
1845 р, Декабря 14, Вьюнище. Полт. Губ.
|
