Кобзарь (1876)/Том 2/Кавказ

by Тарас Шевченко

◀ Розрита могила

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Кавказ

Холодний яр ▶

• Інші версії цієї роботи див. Кавказ

Вікідані

Кавказ.

За горами гори, хмарами ^[1] повиті,
3асіяні горем, кровию политі,
З-покон-віку Прометея
Там орел карає,
Що-день-божий довбе ребра,
Серце розбиває; ^[2]
Розбиває, та не випье
Живучої крови:
Воно знову оживає,
І сміється знову.
Не вмірає душа наша,
Не вмірає воля;
І неситий не виоре
На дні моря поле;
Не скує душі живої
І слова живого,
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Не нам на прю ^[3] з Тобою стати,
Не нам діла Твої судить:
Нам тілько плакать, плакать, плакать,
І хліб насушний замісить
Крівавим потом і слёзами!
Кати знущаються над нами,
А правда наша пьяна спить!
Коли-ж вона прокинеться,
Коли-ж одпочити
Даси, Боже, утомленим, ^[4]
І нам даси жити?
Ми віруєм твоїй силі,
І слову живому: ^[5]
Встане правда, встане воля,
І Тобі одному
Поклоняться всі язики ^[6]
Во віки і віки.
А поки-що течуть ріки —
Крівавиї ріки!...

 За горами гори хмарами повиті,
 Засіяні горем, кровию политі!
От-там-то Милостиві Ми,
Ненагодовану і голу,
Застукали сердешну волю,
Та й цькуємо... Лягло кістьми
Людей муштрованих чи-мало...
А сліз, а крови? Напоїть
Всіх Императорів ^[7] би стало...
З дітьми і внуками, втопить
В слёзах удових. ^[8]
 А дівочих,
Пролитих нишком^[9] серед ночи,
А матерніх горячих сліз,
А батьківських, старих, крівавих —
Не ріки — море розлилось,
 Огненнеє море!

 Слава, слава
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам царям! —
 Слава!

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті;
І вам, лицарі великі, ^[10]
Богом незабуті!
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає;
За вас сила, за вас воля
І правда святая!

„Чурек і сакля — все твоє:
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не візьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах. ^[11]
У нас ^[12] — на те пісьменні ми —
Читаєм Божиї глаголи,
І од глибокої тюрми,
Та до високого престола,
Усі ми в золоті і голі. ^[13]
До нас в науку... ми навчим,
Почону хліб і сіль почім?
Ми християне; ^[14] храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас. —
Нам тілько сакля в очі коле,
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана? Чом ми вам
Чурек же ваш та так не кинем, ^[15]
Як тій собаці? Чом ви нам
Платить за сонце неповинні?
Тай тілько ж то!
Ми не погане, —
Ми настоящі християне;
Ми малим ситі. — А за те, ^[16]
Як-би ви з нами подружились,
Богато б де чому навчились.
У нас же і світа як на те:
Одна Сібір неісходима!
А тюрм? а люду? — що й лічить:
Од Молдована аж до Фінна, ^[17]
На всіх язиках все мовчить:
Бо благоденствує!... У нас
Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що царь якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе, ^[18]
А друга вбив! Тепер на небі!
Ось бачите, які у нас
Сидять на небі? Ви ще темні,
Святим хрестом непросвіщенні!
У нас навчіться... В нас дери,
 Дери та дай,
Та потім прямо в рай,
Хоть і рідню всю забирай.
У нас... чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Хранцузів даєм; продаєм,
Або у карти програєм
Людей... Не негрів, а таких
Таки хрещених, но простих.
Ми не Гишпане: крий нас Боже!
Щоб крадене перекупать та продавать,
Як ті жиди... ми по закону!“ —
 По закону Апостола
 Ви любите брата? ^[19]
 Суєслови, лицеміри,
 Господом прокляті!
 Ви любите на братові
 Шкуру, а не душу,
 Та й лупите по закону
 Дочці на кожушок,
 Байстрюкові на придане,
 Жинці на патинки,
 Собі ж на те, що не знають
 Ні діти, ні жінка!
 За кого ж Ти розпинався,
 Христе, Сине Божий?
 За нас добрих? Чи за слово
 Істини? Чи може.
 Щоб ми з тебе насміялись?
 Воно ж так і сталось!
 Храми, каплиці і ікони,
 І ставникн, і мірри дим, ^[20]
 І перед образом Твоїм
 Неутомленниї поклони
 За кражу, за війну, за кров...
 Щоб братню кров пролити, просять,
 А потім в дар Тобі ^[21] приносять
 З пожару вкрадений покров...
 Просвітились, та ще хочем
 Других просвітити:
 Сонце правди показати
 Сліпим, бачиш, дітям.
 Все покажем, ^[22] тілько дайте
 Себе в руки взяти:
 Як і тюрми мурувати,
 Кайдани ковати,
 Як їх носить, як і плести
 Кнути узлуваті,
 І як під них спини підставляти:
 Всёму навчим, ^[23] тілько дайте
 Взяти свої гори, —
 Ті останні, бо взяли вже
 І поле, і море!

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове ^[24] любий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну: довелось запить
З московської чаши ^[25] московську отруту...
О друже мій добрий, друже незабутий!
Живою душою в Украйні витай;
Літай з козаками по-над берегами,
Розриті могили в степу назирай, ^[26]
Заплач з козаками дрібними слёзами,
І мене з неволі в степу виглядай!

 А поки-що мої думи,
 Моє люте горе,
 Сіятиму; ^[27] нехай ростуть
 Та з вітром говорять
 Вітер тихий з України
 Понесе з росою
 Тиї ^[28] думи аж до тебе!
 Братнёю слёзою
 Ти їх, друже, привітаєш,
 Тихо прочитаєш,
 І могили, степи, гори, ^[29]
 І мене згадаєш. —
1845 р, Декабря 14, Вьюнище. Полт. Губ.

---

——————

1. ... хмарою. (Рук. вар.)
2. Що-день-божий добрі ребра
   Й серце розбиває; (Вид. Гергарда.)
3. ... на суд (Рук. вар.)
4. Лажеш, Боже, утомлений (ib.)
5. ... Твоёму (ib.)
6. Поклоняться всі народи,
   Поклоняться всі язики (ib.)
7. Всіх Цариків. (Вид. Гергарда.)
8. В слёзах вдовиці і дівочих,
    (Вид. Гергарда.)
9. ... тайно (Рук. вар.)
10. ... дикарі великі (Вид. Гергарда.)
11. ... в кайдани. (ib.)
12. А в нас?... (Рук. вар.)
13. Усі ми в золоті єсьми! (ib.)
14. Ми не погане, —
    Ми настоящі християне:
    Храми ікони,
    Все добре... (Вид. Гергарда.)
15. ... та вам не кинем, (Рув. вар.)
16. До нас в науку; а за те (Рук. вар.)
17. Од Молдованина до Фінна,
    На всіх язиках всі мовчать:
    Бо благоденствуєм! (Вид. Гергарда.)
18. ... взяв за себе, (ib.)
19. Возлюбите брата! (Рук. вар.)
20. І ставники і мірри й дим (ib.)
21. ... Тобі ж приносять (ib.)
22. Всёму навчим, (ib.)
23. Все покажем, (ib.)
24. Граф Яков Петрович Де-Бальман. Саме коло того часу ёго вбито на Кавказі. (Ред.)
25. З Московської чарки... (ib.)
26. ... в степу наглядай. (ib.)
27. Сиятимуть... (ib.)
28. Мої думи... (ib.)
29. І могили, степ і море (ib.)