Кобзарь (1876)/Том 1/Сонце заходить
< Кобзарь (1876) | Том 1
| ◀ Самому чудно, а де же дітись | Кобзарь. Том 1 Сонце заходить |
То так і я тепер пишу ▶ |
|
Сонце заходить; гори чорніють,
Пташечка тихне; поле німіє;
Радіють люде, що одпочинуть;
А я дивлюся, і серцем лину
В темний садочок на Україну;
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре, зоре! — і слёзи кануть —
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім, чи забувають?
Коли забули — бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.