Кобзарь (1876)/Том 1/Пустка
Рано в-ранці новобранці
Виходили із села,
А за ними молодими
Одна дівчина пішла. [1]
Подибала стара мати
Дочку з милим розлучати. [2]
Розлучила та вмовляла,
Поки в землю закопала,
А сама в старці пішла.
Стоїть село — не виросло,
Не перемінилось,
Тілько пустка на край села
На бік похилилась.
Коло пустки на милиці
Москаль шкандибає,
На садочок позирає,
В вікно [3] заглядає.
Заглядає, [4] — не вигляне
Чорнобрива з хати,
Не покличе стара мати
Вечеряти в хату.
А він колись був кликаний, [5]
Рушники вже ткались,
І хустина мережалась,
Шовком вишивалась:
Думав жити, любитися, [6]
Весь вік веселитись,
А довелось, мій голубе,
Слёзами умитись!
Сидить москаль під хатою, [7]
На дворі смеркає,
А в вікно, неначе баба,
Сова виглядає.
1847. Петербургъ.
- ↑ І дівчя одно пішло. (Рукоп. вар.)
- ↑ Доню в полі доганяти.
І догнала, привела,
Нарікала, говорила,
Поки в землю положила. (ib.) - ↑ В пустку... (ib.)
- ↑ Марне, брате,
- ↑ А колись, давно колись-то.
- ↑ Та Бога хвалити,
А довелось... ні до кого
В світі прихилитись! - ↑ Сидить собі коло пустки.
Замітка. Було надрюковано у збірнику П. А. Куліша »Хата« 1860.