Кобзарь (1876)/Том 1/Перебендя
| ◀ Автобіографія Шевченка | Кобзарь Том I Перебендя |
Иван Підкова ▶ |
|
Перебендя старий сліпий, —
Хто ёго не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
По-під-тинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема ёму в світі хати;
Недоля жартує
Над старою головою,
А ёму байдуже;
Сяде собі, заспіває:
„Ой не шуми, луже!“
Заспіває, та й згадає,
Що він сиротина,
Пожуриться, посумує,
Сидячи під тином.
Оттакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває про Чалого —
З дівчатами на вигоні —
„Гриця“ та веснянку,
А у шинку з парубками —
„Сербина“, „Шинкарку“;
З жонатими на бенкеті
(Де свекруха злая) —
Про тополю, лиху долю,
А потім — „У гаю“;
На базарі — про Лазаря,
Або, щоб те знали,
Тяжко-важко заспіває,
Як Січ руйнували.
Оттакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває, засміється,
А на слёзи зверне.
Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзарь сидить
Та на кобзі грає.
Кругом ёго — степ, як море
Широке, синіє;
За могилою могила,
А там — тілько мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває;
То приляже та послуха,
Як серце сміється, сліпі очи плачуть…
Послуха, повіє....
Старий заховавсь
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб вітер по полю слова розмахав,
Щоб люде не чули: бо то Боже слово,
То серце по волі з Богом розмовля,
То серце щебече Господнюю славу,
А думка край світа на хмарі гуля.
Орлом сизокрилим літає, ширяє,
Аж небо блакитне широкими бьє;
Спочине на сонці, ёго запитає,
Де воно ночує, як воно встає;
Послухає моря, що воно говорить;
Спита чорну гору; чого ти німа?
І знову на небо, бо на землі горе,
Бо на їй, широкій, куточка нема
Тому, хто все знає, тому, хто все чує:
Що море говорить, де сонце ночує.
Ёго на сім світі ніхто не прийма!
Один він міх ними, як сонце високе.
Ёго знають люде, бо носить земля;
А як-би почули, що він одинокий
Співа на могилі, з морем розмовля, —
На Божеє слово вони б насміялись,
Дурним би назвали, од себе б прогнали:
„Нехай по-над морем“, сказали б, „гуля!“
Добре єси, мій кобзарю,
Добре, батьку, робиш,
Що співати-розмовляти
На могилу ходиш!
Ходи собі, мій голубе,
Поки не заснуло
Твоє серце, та виспівуй,
Щоб люде не чули.
А щоб тебе не цурались,
Потурай їм, брате!
Скачи, враже, як пан каже:
На те він багатий.
Оттакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної
 |
|