Кобзарь (1876)/Том 1/Не спалося, а ніч як море

Не спалося; а ніч як море, —
Хоч діялось не в-осені
Так у неволі. До стіни
Не заговориш ні про горе,
„Ни про младенческіе сны.“
Верчуся, світу дожидаю;
А за дверима про своє
Салдатськее незжитіє
Два часовиї розмовляють.

Перший.

Така ухабиста собой,
И меньше бѣлой не дарила;
А барині бѣдненькой такой. [1]
Меня-то, слышь, и подсмотрили;
Свезли въ Калугу и забрили.
Такъ вотъ-тѣ случай-то какой! [2]

Другий.

А я... аж страшно, [3] як згадаю...
Я сам пішов у москалі.
Таки ж у нашому селі
Назнав я дівчину. Вчащаю
І матір удову єднаю;
Так пан заклятий не дає:
Мала, каже, — нехай діждуся.
Я знай, вчащаю до Ганнусі.
На той рік знову за своє:
Пішов я з матіръю просити.
„Шкода, каже, і не проси!
Пятьсот, каже, коли даси,
Бери хоч зараз.“ Що робити?
Головко бідна! [4] Позичать?
Та хто таку позичить силу!
Пішов я, брате, зароблять.
І де вже ноги не носили!...
Поки ті гроші заробив,
Я годів зо-два проходив
По Чорномориї, по Дону;
І подарунків накупив [5]
Найдорогійших. От, вертаюсь
В село до дівчини в-ночі;
Аж тілько мати на печі,
Та й та сердешна умірає,
А хата пусткою гниє.
Я викресав огню, до неї:
Од неї пахне вже землею,
Уже й мене не пізнає.
Я до попа та до сусіди:
Привів попа, та не застав —
Вона вже вмерла. Нема й сліду
Моєї Ганни. Я спитав
Таки сусіду про Ганнусю. [6]
„Хиба ти й досі ще не знаєш?
Ганнуся на Сібір пішла.
До панича, бачииг, ходила,
Поки дитину привела,
Та у криниці й затопила.“
Неначе згага запекла... [7]
Я ледве-ледве вийшов з хати.
Ще не світало. Я в палати
Пішов з ножем — не чув землі.
Аж панича вже одвезли
У школу в Київ. От-як, брате!
Осталися і батько, й мати,
А я пішов у москалі.
І досі страшно, як згадаю:
Хотів палати запалить,
Або себе занапастить,
Та Бог помилував. А знаєш,
Ёго до нас перевели
Із армії, чи що?

Перший.

 Такъ что-же?
Ну, вотъ теперь и приколи!

Другий.

Нехай собі... а Бог поможе,
І так забудеться колись.

Вони ще довго говорили;
Я став перед-світом дрімать,
І паничі мені приснились,
І не дали погані спать.




  1. А баринъ тощенькой такой!
    Меня-то, зняешь, и схватили,
  2. Теперь вотъ стой, да пѣсни пой!
  3. ... аж чудно,
  4. А я козак був! позичать?
  5. Вертаюсь в-осені до-дому,
    І подарунків накупив
  6. Кажу: »де ділась що немає?«
  7. Поки я слухав. (Рук. вар.)