|
Не до-дому в-ночі йдучи
З куминої хати
І не спати лягаючи,
Згадай мене, брате, —
А як прийде нудьга в-гості,
Та й на ніч засяде...
От-тоді мене, мій друже,
Зови на пораду!
От-тоді згадай — в пустині, [1]
Далеко, над морем,
Свого друга веселого,
Як він горе боре,
Як він, свої думи тиї [2]
І серце убоге
Заховавши, ходить собі
Та молиться Богу,
Та згадує Україну
І тебе, мій друже,
Та иноді й пожуриться... [3]
Звичайне — не дуже,
А так тільки... На-дворі, бач, [4]
Наступає свято...
Тяжко ёго, друже-брате, [5]
Самому стрічати
У пустині!... Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні, завтра рано
До церкви молитись [6]
Пійдуть люде... Завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині, і повіє
Ураган холодний,
І занесе піском-снігом [7]
Курінь, мою хату.
От-так мені доведеться
Свято зострічати!...
Що ж діяти?... На те й лихо
Щоб з тим лихом битись...
А ти, друже мій єдиний,
Як маєш журитись,
Прочитай оцю цідулу
І знай, що на світі
Тільки й тяжко, що в пустині
У неволі жити...
Та й там живуть, хоч погано...
Що ж діяти маю!...
Треба б вмерти, — так надія,
Брате, не вмірає!
Кос-Арал, на Аральскому морі, 24 Декабря 1848.
|
