Кобзарь (1876)/Том 1/Ми в осені таки похожі
| ◀ І станом гнучим і красою | Кобзарь. Том 1 Ми в осені таки похожі |
Готово! Парус розпустили ▶ |
|
|
Ми в осені таки похожі
Хоч капельку на образ Божий, —
Звичайне, що не всі, а так,
Хоч де-які.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В діброві вбитий, або спить;
А по долині, по роздоллі
Із степу перекотиполе
Рудим ягняточком біжить
До річечки собі напитись.
А річечка ёго взяла
Та в Дніпр широкий понесла,
А Дніпр — у море; на край світа
Билину море покотило,
Та й кинуло на чужині.
І жаль тобі її стане,
Малої билини.
Підеш собі зажурившись
Гаєм по долині...
Гай шепоче, гнуться лози
В яру при дорозі...
І хочеться сповідатись,
Серце розповити!
І хочеться... Боже милий!
Як хочеться жити
І любити твою правду,
І весь світ обняти!
Благо тобі, друже-брате,
Як 6 в тебе хата;
Благо тобі, як у хаті
Є з ким розмовляти...
Хоч дитина немовляща:
І воно вгадає
Твої думи веселих, —
Сам Бог розмовляє
Непорочними устами.
А тобі, мій одинокий,
Мій друхе єдиний.
Горе тобі на чужині
Та на самотині!
Хто з тобою заговорить.
Привітає, гляне?...
Кругом тебе простягнулась
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая Богом.