Кобзарь (1840)/Тарасова ничъ

Кобзарь
Тарас Шевченко
Тарасова ничъ

• Цей текст написаний ярижкою.
• Інші версії цієї роботи див. Тарасова ніч

Санктпетербургъ: 1840

ТАРАСОВА НИЧЪ.

И. П. МАРТОСУ.

На роспутти кобзарь сыдыть,
Та на кобзи грае,
Кругомъ хлопци, та дивчата,
Якъ макъ росцвитае.
Грае кобзарь, прыспивуе,
Вымовля словамы,

Якъ Москали, Орда, Ляхы
Былысь съ Козакамы,
Якъ сбиралася громада
Въ недиленьку вранци,
Якъ ховалы козаченька
Въ зеленимъ байраци, —
Грае кобзарь, прыспивуе,
Ажъ лыхо сміетця....

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

«Встае хмара зъ за Лыману,
А другая зъ поля:
Зажурылась Украина —
Така іи доля!
Зажурылась, заплакала,
Якъ мала дытына —
Нихто іи не ратуе!
Козачество гыне,
Гыне слава, батькивщына,
Немае де дитысь,…

Выростають не хрещени
Козацкіи диты,
Кохаютця не винчани,
Безъ попа ховають,
Запродана жыдамъ вира,
Въ церкву не пускають!…
Якъ та галичъ поле крые,
Ляхы налитають,
Налитають — не ма кому
Порадонькы даты.
Обизвався Налывайко —
Нестало кравчыны!…
Обизвавсь козакъ Павлюга, —
За нею полынувъ.
Обизвавсь Тарасъ Трясыло
Гиркымы сліозамы:
«Бидна моя Украина
Стоптана Ляхамы!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Обизвавсь Тарасъ Трясыло
Виру рятоваты,
Обизвався орелъ сызый —
Та й давъ Ляхамъ знаты!
Обизвався панъ Трясыло:
— А годи журытця!
А ходымъ лышь, паныбраты!
Зъ Полякамы бытьця! —

Вже не тры дни, не тры ночи
Бьетця панъ Трясыло —
Одъ Лымана до Трубежу
Трупомъ поле крылось....
Изнемигся Козаченько,
Тяжко зажурывся....
А поганый Конець-Польскый
Дуже звеселывся:

Зибравъ шляхту всю до купы,
Та й ну частоваты.
Зибравъ Тарасъ козаченькивъ
Порады прохаты:
— Отаманы-товарыши,
Браты мои, диты!
Дайте мени порадоньку, —
Що будемъ робыты?…
Бенкетують вражи Ляхы.
Наше безголовья!…
— Нехай соби бенкетують,
Нехай на здоровья!
Нехай соби бенкетують,
Покы сонце зайде —
А ничь-маты пораду дасть:
Козакъ Ляха знайде. —

Лягло сонце за горою,
Зиркы засіялы, —
А козакы, якъ та хмара,
Ляхивъ обступалы.
Якъ ставъ мисяць середъ неба,

Ревнула гармата:
Прокынулысь Ляшкы-панкы —
Никуды втикаты!
Прокынулысь Ляшкы-панкы,
Та й не повставалы:
Зійшло сонце — Ляшкы-панкы
Покотомъ лежалы.

Червоною гадюкою
Несе Альта висты,
Щобъ летилы крюкы зъ поля
Ляшкивъ-панкивъ іисты —
Налетилы чорни крюкы
Ляшенькивъ будыты… —
Забралося козачество
Богу помолытысь....
Закрякалы чорни крюкы,
Выймаючы очи, —
Заспивалы Козаченькы
Писню тыи ночи, —
Тыи ночи кровавои,
Що славою стала

Тарасови, козачеству,
Ляхивъ що прыспала. —

Надъ ричкою въ чыстимъ поли
Могыла чорніе:
Де кровъ текла козацкая,
Трава зеленіе.
Сыдыть крячокъ на могыли,
Та зъ голоду кряче —

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Умовкъ кобзарь, сумуючы —
Щось рукы не грають!…
Кругомъ хлопци, та дивчата
Слизонькы втирають....

Пишовъ кобзарь по улыци —
Зъ журбы якъ заграе!
Кругомъ хлопци навпрысидкы,
А винъ вымовляе:

«Нехай буде оттакычкы!
Сыдить, диты, у запичку,
А я, зъ журбы, та до шынку,
А тамъ найду свою жинку,
Найду жинку, почастую,
Зъ вороженькивъ покепкую.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.