Кобзарь (1840)/Думка

Кобзарь
Тарас Шевченко
Думка

• Цей текст написаний ярижкою.
• Інші версії цієї роботи див. Нащо мені чорні брови…

Санктпетербургъ: 1840

ДУМКА.

На що мени чорни бровы,
На що кари очи,
На що лита молодіи,
Весели, дивочи!…
Лита мои молодіи
Марно пропадають,

Очи плачуть, чорни бровы
Одъ витру лыняють;
Серце вьяне, нудыть свитомъ,
Якъ пташка безъ воли —
На що жь мени краса моя,
Колы нема доли!
Тяжко мени сыротою
На симъ свити жыты —
Свои люды якъ чужіи:
Ни съ кымъ веселытысь.
Нема кому роспытаты —
Чого плачуть очи?
Нема кому розказаты —
Чого серце хоче,
Чого серце, якъ голубка,
День и ничь воркуе; —
Никто іого не пытае,
Не знае, не чуе.
Чужи люды не спытають —
Та й на що пытаты!…
Нехай плаче сыротына,
Нехай лита тратыть! —

Плачь же, серце! плачте, очи!
Покы не заснулы,
Голоснише, жалибнише,
Щобъ витры почулы,
Щобъ понеслы, буйнесеньки,
За сынее море
Чорнявому, зрадлывому,
На лютее горе.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.