Княжа Україна (1940)/Плач Ярославни

Княжа Україна
О. Олесь
Плач Ярославни
• Інші версії цієї роботи див. Плач Ярославни Прага: Пробоєм, 1940

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ.


Чорним круком чорну вістку
Із чужини хтось приніс, —
І по цілій Україні
Розлилося море сліз.

Наче темна ніч осіння,
Жінка Ігоря смутна…
Плаче, туже Ярослазна,
Припадає до вікна.

Рано вдосвіта, до сонця,
Йде за місто, на вали…
Виглядає: степ та небо,
Та під хмарами орли.

Плаче туже Ярославна,
Сохне, в'яне, як той цвіт:
Закотилось її сонце,
Заступили хмари світ.

„Обернуся я в зозулю,
По Дунаю полечу
І мягкий рукав бобровий
У Каялі обмочу.


На його змарнілім тілі
Кров і рани обітру,
Його сльози, як перлини,
До останньої зберу.

Вітре, вітре, нащо вієш,
Нащо ліс зелений гнеш,
Нащо стріли половецькі
В військо Ігоря несеш?

Чом під хмарами не вієш,
Не гойдаєш кораблі,
Чом по степу ти розвіяв
Скарби-радощі мої?!.

Дніпре, Дніпре! Розбивав ти
Мури — гори кам'яні,
Віз ти в землю половецьку
Святослава на човні.

Принеси ж його до мене
Через гори, через ліс,
Щоб до ранку я не слала
В синє море своїх сліз.

Сонце ясне, тричі красне,
Всіх ти грієш, сяєш всім,
Чом же військо мого мужа
Палиш ти огнем своїм?





Нащо ти в степу безводнім
Його стріли й луки гнеш,
Нащо ти із уст спрагнілих
Його кров гарячу п'єш?“

Як підбита чайка в небі,
Як осіння ніч смутна,
Плаче, туже Ярославна,
Припадає до вікна.