Книга пісень (1892)/Передмова
| Книга пісень пер.: Леся Українка, Максим Стависький Передмова (Олена Пчілка) |
Лірічні співанки ▶ |
|
Скілька наших молодих літературних сил, зложивши літературну громадку, взялися думки подати на українській мові цілий ряд перекладів з славутніх світових авторів, вибіраючи до перекладання видатніші їх твори.
Першою працею сеї громадки, працею зовсім виготовленою до друку, вийшла „книга пісень“ Гейне, через що вона й уявляється на світ першою. Про високу вартість сих Гейнових творів нема що багато говорити, — вони мають всесвітню славу. Хочай се „не більше“ як пісні про кохання, однак сі, мовляв сам Гейне, „скрижалі серця“ його — виявляють стілько поезії, стілько чулого людського житя, що не дармо здобули вони ту всесвітню славу, не дармо переложено їх на всі літературні мови.
За яким часом мається вийти український переклад і инших творів Гейне; одночасно виготовляються громадкою переклади з инших славнозвістних світових авторів, французьких, англійських, італьянських, польських і россійських.
В нашій літературі ще так многі питання не рішені, що зостається не зважене ще й те, над чим нам більше треба клопотатись, чого більше постачати, чі оріґінальних творів, чі перекладів; зоставшись при думці, про більшу користь оріґінальних творів, деякі наші видавництва зовсім виключили всякі переклади, хоч би й найкращі, хоч би з найславутнійших авторів.
Маючи ж таку свою думку, що добрі переклади добрих авторів однаково потрібні як і власні добрі праці, нагадаю при тім, що кожна література, зовсім не виявляючи тим якогось свого убожества, чі занедбання власної творчости, клопочеть ся об тім, щоб мати в себе переклади найкращих творів инших літератур. А для пісьменности такої молодої, як наша, в котрій справжня літературна мова тілько що починає вироблятись, — переклади (звичайно, переклади добрі), мають бути ще користнійші, ніж для якої иншої, бо, даючи багатий світовий зміст, твори славутніх метців слова, стілю, мають багато послужити, при пильній праці перекладачів, до виробу вдатної, добірної літературної мови нашої.
Правда, у нас власне ще й про самий прінціп виробляння мови чутно багато сперечок та дорікань; досить нагадати, що добірання, чі скажемо утворювання з давніх елементів нових слів і виразів — ганебно зветься у нас ще й досі „ковальством“, а люде працюючі над тим — „ковалями“; я-ж знов, як 10 літ назад нагадаю, ще в инших літературах, (котрі поступили далеко й далеко вперед!) така праця зветься поче́сно — збогаченням мови, а люде працюючі над сим ділом, уважаються заслуженими діячами нації, для котрої вони щиро послужили в літературі.
З сёго погляду я з одмінною охотою взялася пособити своїм заходом, видати першу книжку, зладжену громадкою щирих молодих діячів на полі нашої убогої пісьменности!
Бажала-б від найгарячішого серця, щоб се перше видання їх перекладів було счасливим початком, — щоб за ним виходили дальші й дальші праці!
Праця перекладання славутніх авторів, великих майстерників, стілістів, — тяжка, дуже тяжка, бо потребу́є від перекладача великого знаття й власного чималого талану, смаку, — не дармо бо славно-звістний перекладач Жуковскій сказав, що „переводчикъ есть соперникъ автора;“ але й до сёго питання, про всю вагу́ праці перекладання найкращих авторів, можна теж прикласти той девіз, який вибрали наші молоді перекладачі: Fac et spera! — Так, — роби і надійся!....
Олена Пчілка.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Угорщині.
|